Для многих ее современников, увлеченных идеалом античной красоты, мадам Рекамье казалась воплощением женственности. Ей подражали, с ней соперничали, ее любили… В первой половине XIX века она вполне заслуженно считалась одной из самых очаровательных женщин Франции.Жюльетта Жанна Аделаида Юлия Франсуаза родилась в Лионе в 1777 году, в семье нотариуса Бернара, получившего новую должность и переехавшего в 1786 году в Париж. Девушке не исполнилось и шестнадцати, когда ее выдали замуж за богатого банкира Жака Рекамье, который был старше невесты на двадцать шесть лет. Муж окружил ее роскошью, купил особняк бывшего королевского министра финансов Неккера на улице Мон-Блан. Как свидетельствуют современники, немолодой супруг питал к своей юной жене лишь отеческие чувства, используя ее светский успех для поддержания собственного престижа и деловых связей. Утверждают даже, что он так ни разу и не притронулся к своей молодой супруге, предоставив ей полную свободу, которой она пользовалась достаточно разумно.Судьбу мадам Рекамье отчасти затрагивает французский историк Ги Бретон. В своем исследовании «Наполеон и Жозефина» он сообщает, что банкир не просто питал к Жюльетте отеческие чувства – он действительно был ее родным отцом: «Известно, что мсье Рекамье был любовником мадам Бернар, матери Жюльетты. Некоторые историки уверяют, что от этой незаконной любви и родилась будущая муза Шатобриана. Однако в 1793 году банкир, боясь, что будет гильотинирован, подумал о будущем своей дочери. Единственной возможностью передать ей свое состояние была женитьба на ней, и он без колебаний заключил фиктивный брак…»Репутация и поведение мадам Рекамье на фоне весьма легкомысленных нравов той эпохи казались безупречными. Ее необычные отношения с мужем, известные многим, окружили ее имя своеобразным сочувствием и повышенным интересом к ее жизни. Приемы, устраиваемые Жюльеттой, привлекали самых знаменитых людей не только Франции, но и всей Европы. Она всегда была окружена толпой поклонников и почитателей, которых, по словам писателя Сент-Бева, искусно умела превращать в преданных друзей.
Юрий Данилович 1303-1325
Юрий Всеволодович 1212-1216 и 1218-1238
Александр Невский 1249-1263
<span>Даниил Александрович 1263-1303</span>
Французская Жакерия (1358) и восстание Уота Тайлера в Англии (1381). Оба
восстания произошли во время Столетней войны между Англией и Францией. К
общим причинам недовольства крестьян, о которых мы говорили выше,
присоединились еще разорение страны, непомерная тяжесть налогов,
денежные поборы на выкупы феодалов, попавших в плен. Война и разорение
повлекли за собой голодовки и эпидемии. В 1348—1349 гг. по Западной
Европе' прошла чума («черная смерть») . В некоторых странах она унесла
до половины населения.
У ХV ст. Україні почала загрожувати нова небезпека - з боку Турецької (Османської) держави та Кримського ханства. Протягом XIV-XV ст. Турецька військово-феодальна держава за султанів Баязіда, Мурада і Махмеда захопила Візантію (Константинополь був завойований у 1453 p.), увесь Балканський півострів. У 40-х роках XV ст. за хана Хаджі-гірея Кримське ханство остаточно відокремилося від Золотої Орди. Основу його зовнішньої політики становило грабування країн-сусідів.
Під час правління хана Менглі-гірея кримчаки захопили Причорномор'я з містами Дашів (Очаків), Хаджібей, які раніше належали Литовській державі. В 1475 р. Туреччина, підкоривши міста Кафу, Мангуп, Перекоп, Очаків, примусила Кримське ханство визнати васальну залежність від неї й таким чином встановила своє панування на узбережжях Чорного та Азовського морів. Турецький уряд збудував тут ряд фортець, що використовувалися для нападів на українські землі.
Наприкінці XV ст., після завоювання Буджаку й зведення фортець в Аккермані, Бендерах, Хотині, розпочалися напади турків на Галичину та Поділля. 1498 р. вони вперше спустошили галицькі міста Перемишль і Ярослав. Кримські ж татари, спираючись на підтримку Туреччини, ще з 80-х років XV ст. постійно нападали на Україну. В 1482 р. Менглі-гірей з великим військом вдерся на Київщину, здобув Київ ("град взя... и огнем сожже, - писав літописець, - полону бесчисленно взя, а землю Киевскую учините пусту"). Наприкінці XV - у першій третині XVI ст. татарські орти (загони) на чолі з беями і мурзами майже щороку грабували, палили, руйнували й спустошували українські міста і села, гнали в полон (ясир) тисячі людей, продаючи їх у рабство на східних ринках. Найбільшим невільничим ринком стала Кафа.
Хоча литовські князі почали сплачувати кримським ханам щороку грошову данину (упоминки), кримчаки не припиняли своїх розбійницьких нападів па українські землі. Польсько-литовська держава була не в змозі організувати захист своїх південних рубежів. Наймане військо було незначне, налічувало ледве 4 тис. чоловік. Шляхетське ополчення та магнатські надвірні загони не заважали, більш того - навіть потурали загарбникам: коли татари поверталися додому з ясиром, шляхетські загони нападали на них і відбирали полонених і добро, повертаючи їх потім власникам за викуп. У найскрутнішому стані перебували райони Побужжя, Придніпров'я та Лівобережжя, котрі почали заселюватися лише в XV - першій половині XVI ст.
Зведені тут литовським урядом замки, навколо яких зосереджувалося місцеве населення, - Брацлав, Вінниця, Черкаси, Канів, Остер - були погано обладнані, мали невеликі гарнізони й неспроможні були забезпечити надійний захист. Так, в описі Остерського замку від 1552 р. зазначалося: "Замок Остерський... 14 літ тому назад з дерева соснового поставлений, не-обліплений, недбало весь зроблений, недобре покритий...; є всіх городень старих і нових - 30, веж 5; але, крім нових, всі городні і вежі некріпкі, ветхі... Крім замку, передмістя - острог, огороджений дерев'яним тином З земляним валом... У замку - 2 великі гармати ("діла"), 2 серпентини, 38 гаківниць..." Цей красномовний опис не потребує якихось коментарів.
Лише в першій третині XVI ст. шляхетське військо та загони місцевих князів на чолі з воєводою князем /С. /. Острозьким завдали ряд поразок татарським нападникам (битви під Лопушною у 1512 р:, під Соколом у 1519 р. та під Ольшаницею в 1527 p.). Головний тягар оборони українських земель від турків і татар ліг на плечі народних мас-т-селян, городян і нової сили, що піднімалася, — козацтва.