Державний устрій Риму в період республіки був досить простий і деякий час відповідав умовами поліса, яким Рим був до часу виникнення держави. Протягом наступних п'яти століть існування республіки розміри держави значно збільшилися, що майже не відобразилося на структурі вищих органів держави, які, як і раніше, знаходилися в Римі і здійснювали централізоване управління величезними територіями. Природно, що таке становище знижувало ефективність управління.
На відміну від рабовласницької демократії в Афінах, Римська республіка була аристократичною, вона забезпечувала привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників, що відобразилося на повноваженнях і взаємовідносинах державних органів. Ними були насамперед народні збори, сенат і магістратура. Хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були втіленням притаманної полісу демократії, фактично управляли державою не вони. Це робили сенат і магістрати — органи реальної влади нобілітету.
В Римській республіці існували і розрізнялися три види народних зборів — центуріатні, трибутні, куріатні.
Головну роль відігравали центуріатні збори, які забезпечували завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень перевагу в них аристократичних і багатих кіл рабовласників. Щоправда, їхня структура із середини III ст. до н. е. з розширенням меж держави і збільшенням кількості вільних змінилася не на користь цих кіл. Кожен з п'яти розрядів заможних громадян почав виставляти рівну кількість центурій — 70, а загальна кількість центурій була доведена до 373. Однак перевага аристократії і багатства все ж залишилась, оскільки в центуріях вищих розрядів було значно менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарії, кількість яких значно зросла, як і раніше, становили лише одну центурію.
До компетенції центуріатних зборів належало прийняття законів, обрання вищих посадових осіб республіки (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки до смертної кари.
Другим видом народних зборів були трибутні збори, які залежно від складу жителів триб, які брали участь в них, поділялися на плебейські і патриціансько-плебейські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів тощо) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. Плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а з III ст. до н. е. вони отримали право приймати закони, що сприяло зростанню їх значення у політичному житті Риму.
В 488 году император Зенон обвинил Одоакра в поддержке мятежника Илла и заключил соглашение с Теодорихом. Согласно договору, Теодорих, в случае победы над Одоакром, становился правителем Италии в качестве представителя императора.
Осенью 488 года Теодорих со своими людьми (их число оценивается приблизительно в 100 тысяч человек) выступил из Мёзии, прошел через Далмацию и, перейдя Альпы, вступил в Италию в конце августа 489 года. Первое столкновение с армией Одоакра произошло у реки Изонцо 28 августа. Одоакр был разбит и отступил к Вероне, где через месяц произошло новое сражение, закончившееся победой Теодориха. Одоакр бежал в свою столицу Равенну, а большая часть его армии сдалась готам.
В 490 году Одоакр начал новую кампанию против Теодориха. Ему удалось взять Милан и Кремону и осадить главные силы готов в Павии. Однако после этого в конфликт вмешались вестготы. Одоакру пришлось снять осаду Павии, а 11 августа 490 года он потерпел сокрушительное поражение на реке Адда. Одоакр снова бежал в Равенну, после чего римский сенат и большинство городов Италии объявили о поддержке Теодориха.
Готы начали осаду Равенны, но, не имея флота, они не могли блокировать её с моря, поэтому осада сильно укрепленного города затянулась. Только в 492 году готы построили флот и смогли захватить гавань Равенны, полностью блокировав город. Шесть месяцев спустя начались переговоры с Одоакром. Соглашение было достигнуто 25 февраля 493 года. Теодорих и Одоакр согласились разделить Италию между ними. Однако на пиру, которым отмечлось это событие, Теодорих убил Одоакра (15 марта), за этим последовало истребление солдат и сторонников Одоакра. С этого момента Теодорих стал правителем Италии.
К сожалению,пока это не изучали. Думаю,что и не будем)
И это же русский сайт.. Я ошибаюсь?!))
какой век? Царский двор ловчая и соколинная охата, театр Ал.Михайловича, царские приемы, пиры
Дворяне, бояре охота, пиры, кулачные бои.
Крестьяне... кулачные бои, ...