У майбутньому усю складну роботу буде виконувати робот.
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
<span>Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. </span>
<span>Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. </span>
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду.<span>Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. </span>
<span>Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. </span>
<span>Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: </span>
<span>Та де б не ходив я в далекій дорозі, </span>
<span>В чужім чи у ріднім краю, </span>
<span>Я згадую вогник у тихій тривозі </span>
<span>І рідну хатину свою. </span>
<span>Бо дивляться в далеч засмучені очі, </span>
<span>Хоч тінь там моя промайне. </span>
Бо світ иться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
<span>
<span>
</span></span>
Прийшла довгожданна весна. Швидко почав танути сніг. З гірок стікають дзвінкі струмочки. Відлітають на батьківщину перелітні птахи. Їхнє голосне щебетання звучитьу гаях і садах. Птахи мостять гнізда. Незабаром вилупляться малі пташенята.
1Україна,де тихі води і ясні зорі,зелені сади,білі хати,лани золотої пшениці.
2Усе було в холодному затінку:сад,степ,двір.
3<span>Неспокій,рух і </span><span>боротьбу я бачив скрізь: у дубовій вербовій корі,в старих пеньках, у дуплах.
4</span><span>Цього болю ніщо не приколи</span><span>ше: ні тополі біля хати,ні гніздо на хаті,ні сама хата.
5</span><span>Наш народ - це ж океан!</span>