Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
А: Нарешті фізкультура закінчилась.Мене,як водою облили.
Б: Не кажи.Заставили бігати,як ошпарених.
А: Я взагалі Грицю в носа м'ячем зацідив.Бачить що я вдарив м'яча а він стоїть,як вкопаний.
Б: Як я йому сказав,що треба оджиматися,то він стояв,як громом прибитий,неначе я йому новину повідомив.
Треба хоч щось уміти.
Щоб чогось навчитись треба хотіти.
Уроки треба вчити, бо якщо не вивчиш, буде біда...
Любити Україну всім серцем своїм.
Мусиш вчитись, бо пропадеш.
Бажати щастя, треба навіть і ворогові, раптом стане другом.
Перед тим як щось сказати, подумай.
Скоро прийде зима.
Птахи покинуть нашу країну.
Завтра настане вівторок.