Наиболее известным художественным произведением, Ивана Франка на историческую тему, является повесть Захар Беркут написана она была в 1822 года. В повести описаны события с участием наших далеких предков -украинских верховинев из тухольской Долины которые сумели героический защитить родной край от жестоких татаро-монголов. Героями повести является мудрый предводитель тухольской общины Захар Мирослава поле всего понравился и запомнился мне образ Мирославы. Мирослава нарисована Франко как сказочное Лесная принцесса необыкновенная и удивительная. Эта молодая девушка, которая рано потеряла мать знала лишь любовь и забота отца -тугара Вовки. Возможно ,именно поэтому мирославе по душе мужские интересы например,охоты на медведя:^^отец, чтобы различить свое уединение, брал ее всюду собой, приучил ее владеть рыцарским оружием выносить всякие не выгоды и смело стоять в опасностях. Мирослава всегда была женщиной :доброй, красивой ,нежной, с живым чувством и скромным , стыдливым лицом. Когда Мирослава узнает что отец ее предатель, она воюет против него и девушка просит Захара Беркута принять ее за дочь. Можно сделать вывод ,что для Мирославы главное быть- верной себе ,делать так как подсказывает совесть и сердце . Всё время она среди воинов -тубхольцев ,приносит Захару беркуту весть о сыне ,передаёт его советы, активно участвует в борьбе с врагами учит всех делать метавки ,лечит раненых. Неудивительно ,что именно такая девушка полюбила бесшабашного,смелого Максима ,Захарового сына , она сознается ему в любви клянется в верности даже когда Максим оказался в плену Мирослава, рискуя идёт к вражескому лагерю,предлагает молодому человеку убежать ,а сама хочет остаться вместе него . Судьба оказалась благосклонна к влюбленным: они с достоинством переносит все испытания и соединяется пару. Повесть Захар Беркут напоминает о том ,что за счастье всегда нужно бороться.
Проблема служіння народові в
історичній повісті О. Назарука
"Роксолана"
Все на світі можна вибирати, сину.
Вибрати не можна лише Батьківщину.
В. Симоненко
Повість "Роксолана" писалася упродовж
кількох років — з 1918 по 1926 pp.
Головні герої повісті — Сулейман
Величний і дівчина-русинка Настя
Лісовські, дочка О Луки. Ці історичні
постаті жили на переломі Середньовіччя
й Нових часів. Український народ, на
думку істориків, переживав у цей час
найглибший занепад. Державність його
була зруйновано, він (народ) був
безпросвітною темною масою, яка в
тяжкій неволі коротала свій вік. І,
можливо, говорить О. Назарук, "на знак
того, що в українському народові все
ще криються великі здібності, Божа
воля видвигнула в тім часі одну жінку
як найбільшу жіночу постать світової
історії тієї епохи. Османська імперія
була багатою державою. Сулейман
Величний царствував 46 років. Мав
величезну армію (100 000 війська, 300
воєнних кораблів).
Після вступу на престол у війні проти
Угорщини ствердив себе здібним
вождем і ворогом християнського світу.
Здобув Бєлгород, воював з Австрією (у
тім поході йому товаришила його жінка
Роксолана, опустошив берег Італії.
Доходи його виносили біля 500
мільйонів аспрів щорічно. Дослідники
стверджують, що "силі його не було
рівня в цілім тодішнім світі". Мав
твердий характер, був відважний,
розумний і справедливий, даного слова
завжди дотримував. Любив молитву. Не
підлягав нікому, окрім Ель Хуррем.
Ця історична довідка допоможе нам
зрозуміти проблеми, які автор порушує
в повісті. Найбільш глибоко, на мій
погляд, розроблена у творі проблема
служіння народові. Розглянемо її на
прикладі окремих уривків.
До кімнати Хуррем зайшов монах літ
понад п'ятдесят. Поблагословив її
знаком хреста і заговорив рідною
мовою про справу, близьку рідній
(український) землі! Молода дівчина
знітилася: "Як вона, бідна невольниця,
може помогти рідному краєві, з котрого
вийшла, й народові, котрий мучився
там. Слухала уважно Івана, а в голові
снувалися думки. Сулейман, якого так
щиро покохала, володар трьох світів, є
ворогом правовірного люду, його
пращури руйнували українські церкви...
Чи можна це прощати? Важко, дуже
важко! Адже часто бачить окровавлені
голови людські. Дівчина згадала
Спасителя, який дав душі людини
свобідну волю вибору між добром і
злом, між вірністю і ламанням її. І тим
зробив ту душу подібною до себе. Якщо
Спаситель своє життя "во ім'я
царствування добра" поклав на вівтар,
то, може вона, Настя, дочка о. Луки
Лісовського — пароха при церкві св.
Духа — теж зможе віддати своє життя
заради спасіння народу, припинення
воєн, збереження православ'я?! Монах
сказав, що Мати Божа Воротарниця
прощає всі гріхи, окрім одного гріха
супротив мужа, а цей гріх прощає
церква Божа "по словам Христовим".
А ось другий уривок. Діалог між Настею
й Сулейманом. На запитання Сулеймана,
що вона зробила б, якби стала
володаркою всіх його земель, дівчина-
невільниця відповіла: "Я б будувала,
багато будувала б!".
Відповідала поважно, але так
переконливо, ніби він уже обіцяв гроші
на ті будови. Що ж мріяла залишити тут,
на далекій від України землі, полонянка?
Кухню для убогих, лічницю, купелевий
дім, школи для хлопців, бібліотеку, дім
для божевільних, мечеть.
Сулейман був вражений. Вона виростала
в його очах на дійсну султанку, і він
заговорив: "Ти маєш не тільки великий
розум, але й дуже добре серце, що не
забуваєш людей з країни, з якої
походиш".
Роксолана свою місію вбачала в тому,
щоб допомогти кожному незалежно від
національності її слуги ніколи не минали
ні греків, ні вірменів, ні італійців, ні
поляк, ні інших слов'ян. Усім роздавали
милостиню. Служба Хуррей уже
впізнавала її земляків, яких відпускали
на волю за її просьбою, і цим бідним
людям теж роздавала милостиню. "А
вони рідним словом подяку султанці
складали і сльозами прощали,
піднесеними руками благословляли".
Мати при зустрічі з дочкою розповіла
про свої митарства і про те, що
радувало материне серце.
Двоє людей-євреїв, які погодилися
організувати зустріч матері з дочкою,
так відгукнулися про Роксолану: "Файна,
дуже файна! біла, золоте волосся, сині
очі, подовжасте обличчя, малі руки, як у
дитини, і добре серце має, бо як іде, то
не минає бідних, навіть наших,
жидівських, хоч ми інша віра... Її карету
письмами закидають... А її слуги письма
збирають... Найменше письмо, навіть
подерте розглядають... Із-під землі
винного добувають, а невинному
допоможуть. Велику людяність Ель
Хуррем продемонструвала при зустрічі з
Сулейманом після приїзду матері.
Слухав чоловік кохану дружину, радів за
її добрі вчинки: "...о моя мила Хуррем,...
довго будеш прикладом і взірцем всім
дітям правовірним мослемів, як мають
шанувати своїх батьків і матерів!"
Хто ж вона, Роксолана? За змістом
написано твору може бути такий
висновок: Ель Хуррем розумна, добра
жінка, яка своїми вчинками довела, що
людина, де б вона не перебувала,
повинна залишатися людиною,
віддавати себе на службу людям різних
віросповідань, любити свою
Батьківщину, свій народ, шанувати його
культуру та традиції.
Дана повість закінчується так, що жалю до Климка виникає ще більше, ніж за час всього прочитання. Він захворів, але відчував обов’язок перед іншими людьми, а тому вирушив у дорогу в інше місто. За час своєї дороги Климко був викинутий з поїзда, і йому потрібно було пройти 60 км пішки. По дорозі він побачив погоню, почув постріли. Мабуть, щось потрапило і в нього, адже автор закінчує повість тим, що Климко падає на землю, а його пожитки розсипаються. Така авторська кінцівка однозначно натякає на те, що Климко міг загинути від поранення. Проте особисто мені хочеться бути оптимістом і вірити в краще, а саме в порятунок настільки цікавого і симпатичного особисто для мене героя всієї цієї повісті.
Його падіння від поранення далеко не означає смерті. Тому закінчення можна придумати і в оптимістичному ключі. Я думаю, далі Климка підібрали добрі люди, тому що не хотіли залишати маленького хлопчика вмирати поруч із залізницею. На щастя, він не помер по дорозі до лікаря. При цьому йому попався лікар, який не так давно сам втратив дитину, а тому відчував особливу відповідальність за життя і здоров’я хлопчика. Він доклав усіх зусиль для того, щоб Климко вижив, і в результаті хлопчик одужав після серйозного поранення. Лікар, який оперував, як раз зібрався в інше, більш спокійне місто, де військові дії не були настільки активними. Климко погодився відправитися разом з ним, щоб стати його помічником. На новому місці він отримав достатні знання, щоб допомагати лікареві. Він поступово навчався у лікаря, щоб, зрештою, стати йому належної зміною. З Климка вийшов дуже хороший лікар, який пам’ятав про свої проблеми в житті, а тому був налаштований допомагати людям, робити для них все, що можливо, і рятувати як можна більшої життів.
Як мені здається, завжди потрібно намагатися бути оптимістом. Саме з цієї причини я придумав досить оптимістичне закінчення до цієї повісті авторства Григіра Тютюнника. Не думаю, що мій варіант подій виглядає зовсім нереалістичним. Климко заслуговував того, щоб йому все-таки пощастило, і він вижив. Крім того, він був дуже відповідальною людиною, а тому відповідальна професія лікаря напевно йому б підійшла.