итоги:
1)разделение СССР на 15 независимых государств(Литва, Латвия, Эстония,
Украина, Белорусия, Молдавия, Армения, Айзербаджан, Грузия, Узбекистан, Казахстан, Туркменистан, Таджикистан, Киргизстан, Россия)
2)распад блока стран варшавского договора, и переход большинства из них к капитализму через "бархатные" революции
3)победа США и их союзников в холодной войне
4)создание СНГ (содружества независимых государств) среди стран распавшегося СССР
5)Единственным военным и экономическим лидером в мире становятся США
Последствия:
1)Нескончаемые войны в странах распавшегося СССР и распавшегося блока соц стран мира (Чеченские войны, война в таджикистане, распад Югославии, война в южной осетии и некоторые другие)
2)Экономическая отсталость стран СНГ
3)Огромные потери среди населения в странах снг из за: бандитизма, отсутствия нормальной медицины, голода, войн и некоторых других причин
4)Отсутствие порядка во всех системах гос-ва (про расеюшку), порядка не было абсолютно, Ельцин был дураком, принимались глупые законы и была сделана отбитая конституция РФ
5)Потеря военного потенциала России по сравнению с СССР
6)Люди из среднего класса, предприятия преобразованные в компании - старались мигрировать из стран снг (примером является компания интел)
7) ну и финал - утрата нравственных норм, из-за бандитизма и прочих проблем давящих на общество.
В іншій картині, виконаній у Флоренції, художник представив “святу родину”. Це ермітажна “Мадонна з безбородим Йосипом”. Юну матір і хлопчика наділив він надзвичайно привабливою зовнішністю. Йосип, немолода людина з дуже характерними і далеко не гарними рисами обличчя, - разючий контраст ідеальній красі Марії та Ісуса.
Ймовірно, у образі Йосипа Рафаель дав портрет конкретної особи – замовника картини. В усякому разі, ця постать, очевидно, мальована за натурою, відтвореною без жодних прикрас, з характерними рисами і виразом обличчя моделі. У цьому творі в загостреній формі відбилися два напрямки, якими однаково міг іти Рафаель: ідеалізуючий і суворо реалістичний, ближчий до так званого північного Відродження, ніж до італійського Ренесансу.
У кількох інших “святих сімействах” Рафаель по-різному вирішує проблему психологічного зв’язку між людьми, їхньої близькості до природи, яка подається у співзвучності з настроєм і почуттями персонажів. Такі “Святе сімейство з пальмою” (1506), “Святе сімейство з ягням” (1507) та інші. Пейзаж становить важливу складову і в творах іншої тематики – в ранньофлорентійському “Сплячому рицарі” (1504-1505) та кількох зображаннях святого Георгія (1505-1506), у “Трьох граціях”.
Не виключено, що 1505 року відбулося знайомство Рафаеля з Альбрехтом Юбером – одним з найвидатніших представників німецького Відродження, який тоді перебував в Італії і, вірогідно, відвідав Флоренцію. Відомо принаймні, що Дюкер переслав Рафаелеві свій рисунок і той його зберігав, як дорогу реліквію.
На противагу поетичним, міфологічним та казковим творам, портрети Рафаеля, написані у Флоренції, цілком тверезо реальні. Це передусім так звана “Донна Гравіда” (“Вагітна жінка”, 1506), портрети подружжя Доні (1506) і більш ранній “Портрет Єлизавети Гонзага” (1504-1505).
1508 року Рафаель залишив флорентійські мури й вирушив до Рима. Одна з останніх його праць перед переїздом до Вічного міста – багатофігурна композиція, динамічне й драматичне “Покладення в труну”. На цьому полотні все в русі, скрізь панує неспокій, підкреслений, подекуди гіпертрофоновий спалах притального живопису, і, мабуть, саме тому його запросили працювати у Ватикані, де вже тривалий час найкращі художники Італії оздоблювали різні приміщення фресками.
Переїзд до Рима був зумовлений не лише запрошенням працювати в папському палаці, не лише прихильністю великого земляка-умбрійця, одного з найвідоміших архітекторів Відродження Браманте, а й причинами більш загального соціально-політичного характеру: в останнє десятиліття Високого Відродження Ватикан був наймогутнішою й найбагатшою установою Італії, і від нього залежали у своїй творчості її геніальні митці – Леонардо, Мікеланджело, Рафаель.
При дворі папи Юлія мав Рафаель впливових знайомих, у числі яких, окрім Браманте, був і П’єтро Рембо, вчений та письменник, частий гість урбінського замку. Нарешті, сам папа був у свояцтві з герцогом да Монтефельтро. Отож не дивно, що в Римі на двадцятип’ятирічного урбінця чекало добре приймання. Амбіції Юлія були неосяжні. Мав намір підкорити собі коли не цілий світ, то принаймні Італію. Потрібні йому були полководці і воїни, що уславили б його ім’я перемогами, видатні майстри, здатні у небувалих творіннях мистецтва увічнити його діяння. Браманте мав спорудити найбільший і найпрекрасніший у світі храм – собор св. Петра. У тому соборі Мікеланджело мав збудувати величну гробницю, у якій спочине Юлій, та прикрасити її півсотнею статуй; свої апартаменти у Ватиканському палаці, почасти вже розписані видатними художниками – П’єтро делла Франческо, Содомою, Лукою Синьйореллі та іншими менш знатними, - вирішив папа перетворити на прижиттєвий пам’ятник своїй особі.
Як гадав Юлій, каплиця св. Сікста, заступника роду Реверо, з якого походив папа, мала перетворитися на мистецьке диво: папа змусив Мікеланджело відкласти на потім працю над гробницею й розписати фресками плафон каплиці. Роботу над своїм шедевром Мікеланджело починав з превеликою неохотою, бо скульптуру ставив вище живопису, а до того ж ідея гробниці його не захоплювала.
<span> Опираясь на поддержку церкви, дворянства, посадского населения, крестьян, Иван III смог заложить основу империи и довести до конца борьбу против чужеземного ига. В 1478 г. В 1461 г. Иона на смертном одре напутствовал Ивана III разуметь государствование своё как служение, крепить державу свою, скинуть татарскую власть. Иван III выполнил заветы своего духовного наставника - он объединил почти всю Русь и стал первым действительным ГОСУДАРЕМ ВСЕЯ РУСИ. При Иване III произошли крупные перемены в структуре землевладения и господствующих классов, значительно выросло служилое дворянство и поместное (условное) землевладение. Реформы затронули и армию. Вместо феодальных дружин, поставляемых боярами, армия комплектовалась дворянскими ополчениями, дворянской конницей, пешими полками с огнестрельным оружием (пищалями) . Был сформирован аппарат централизованного управления с участием дворянства - Боярской думы, Большого Дворца и Казны. По мере роста поместного землевладения и роста дворянского сословия ( Иван III помещал московских служилых людей на конфискованных землях удельных бояр) , неизбежно должен был усилиться нажим на крестьянство, холопов, кабальных людей. Потребность в рабочих руках росла. Складывание новых экономических и социально-политических отношений требовало создания нового законодательного порядка. Поэтому из всех новшеств Ивана III наиболее значительной была судебная реформа, обнародованная в 1497 г. в виде специального сборника законов "Судебника". Вместо многих местных уставных и судебных грамот, по которым осуществлялось судопроизводство, Иван III ввел единое общерусское законодательство. Он запретил посулы (взятки) за судопроизводство и установил единообразные судебные пошлины за все виды судебной деятельности</span>