Щоб потрапити до нашого старого парку, треба пройти затишним пішохідним мостом через невелику річку. Вона протікає через усе місто. Коли дивишся на неї з моста, здається, що вода в ній нерухома, але, як тільки вітер кине на воду листя з дерев, помічаєш, що річка все-таки рухається. Лист, немов маленький човник, плавно сковзає за течією, що підганяється вітерцем. Але іноді здається, що не вітерець підганяє лист до води, а ластівки, що гасають над мостом, то стрімко зникаючи під ним, то злітаючи вгору з протилежного боку. Може, помахи їх довгих гострих крил і створюють той вітерець, що надає руху листям?
Багато років спостерігаємо ми за ластівками, і жодного разу не помітили, коли вони прилетіли в ці місця після зимової холоднечі. Також ми жодного разу не бачили їхнього відльоту в далекі краї, до теплих морів. Здається, вони просто зникають. Учора ще ластівки жваво літали наперегони з бабками і своїми родичами горобцями, а сьогодні їх уже немає. Але залишилася про ластівок пам'ять — гнізда, побудовані ними під арками моста.
Ми дізналися, що ластівки — птахи із виду горобиних, і міркували: раз так, то чому залишаються зимувати горобці, чому вони не летять слідом за ластівками? Так, ми жодного разу не бачили, як відлітають ластівки, але як здійснюють свої перельоти журавлі, ми бачили. Це було значно пізніше, ніж зникнення ластівок.
Якось ми гуляли парком, услухувалися в голоси птахів, серед яких переважали дерев'яні голоси ворон. Доносився дріб дятла, воркування диких голубів. І раптом якийсь протяжливий мелодійний звук змусив нас підняти очі до неба. Високо над нашими головами велично плив журавлиний клин. Здавалося, що вітер зносив кути цього клина в боки, але птахи завзято продовжували свій шлях на південь. У русі журавлів відчувалася велич і сила самої природи, було зворушливо до сліз дивитися вслід цим птахам. Але журавлі полетіли. У кронах дерев як ні в чому не бувало продовжували гратися горобці, буденно звучав мірний дріб дятла, затіяли метушню сороки на галявині.
«Журавлів ми могли б і не побачити, — сказала мама. — А ці птахи й узимку, і влітку поруч з нами».
Одного разу я йшов зі школи і мені подзвонила мама і сказала, що до нас прийдуть гості, і щоб я пішов у магазин, я подумав пограю трохи з хлопцями футбол і піду. Після футболу я зовсім забув про те, що мене попросила мама і пішов гуляти. Йду я додому і бачу щось шумить, думав померещилось, але і дійсно летить. Вони приземлились і сказали, щоб я пройшов на космічний корабель. Їхній головний говорив людською мовою, але на людину він не був схожий, він був... зелений. Він запросив мене з футбольною командою зіграти футбол, я згадав, що попросила мама і сказав, що я дуже хочу, але не встигну, бо прийдуть гості, вони дали мені продукти, ми з мамою зготували вечерю, а на наступний десь зіграли футбол і ми виграли 1:3. Ми залишились чудовими друзями.
Сучасна європейська історія завжди залишалася дуже підозрілою до чарівності буржуазної демократії.
Ми часто переживаємо в житті різні ситуації. Нажаль, не завжди всі моменти можна назвати щасливими. Досить часто людину спіткає горе, втрачається сенс життя чи просто наступає переломний період. Саме в такий час можна пізнати тих людей, які тобою дорожать і цінують відносини. Їх називають щирими, надійними і вірними друзями.
Товариш ніколи не скривдить, не спричинить болю, завжди підкаже у важкій ситуації, якій завжди можна розповісти свою проблему. Так, по різним причинам за певною порадою ми не маємо можливості линути до рідних. А от справжній друг нам завжди допоможе, точно дасть раду, не відкине, не скаже, що ти сам повинен справлятися з труднощами. Лише другу можна повністю довіритися і взяти до уваги його думку.
Але цей такий скарб зустрічається досить рідко. Дуже багато людей, маючи корисливі наміри, прикидаються товаришами. І коли, досягають своєї мети – просто зникають з вашого життя. Через це, слід уважно і з насторогою підходити до вибору своїх товаришів. Також, чим старшим стаєш – тим важче знайти вірного друга.
Дружба – це коли ти щось натворив, а твій друг узяв усю вину на себе. Коли ти розповідаєш секрет другу, і точно розумієш, що ця людина ніколи не розповість його іншим.
Зазвичай дружба міцніє з роками. Адже лише з часом можна взнати істинну душу приятеля. Саме через це справжніх друзів не дуже багато.
Дружба – найдобріше і найщиріше почуття на Землі. Легко втрачається і важко знаходиться і поновлюється. Справжня дружба збагачує людину духовно і не щастя. Людина, яка пізнала дружбу – щаслива людина. Ця людина завжди поруч. Між друзями існує ніби нитка зв’язку. І завжди присутні щирість та довіра.
Саме тому необхідно цінувати це почуття як найцінніший скарб. Берегти як саме найдорожче і відноситись з повагою.
Дівчата зібралися в кінотеатр, але на вулиці почало дощити.
-Підемо до мене.- промовила Оленка.
-Ні, на минулому тижні мі вже ходили до тебе!
-Знайшли з чого сваритися,- посміхнувся Іванко.
-Ходімо до мене. В мене ви точно ще не були.- додав ще Іван
Дівчатка підморгнули одна одній та й пішли.
-Ало! Так матуся. до мене в голсті прийдуть Катруся та Оленка.
-Звичайно- відповіла мама.
Коли вони прийшли, почали все роздивлятися.
-Це грамота?
-Так, я її здобув на змаганнях з бігу.
-Ти молодець- додала Оленка.
Від того що його цвалили Іванко весь почервонів.