<span>Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.</span>
<u>Характеристика образу Роксоляни Осипа Назарука </u>
Риси характеру Роксоляни - рішуча і винахідлива; - благородна та скромна; - весела (Хуррем) і оптимістична; - цілеспрямована та волелюбність; - терпима і безоглядна до будь-яких труднощів.
Мотиви і діяльність Роксоляни - зовнішня краса і внутрішня мудрість; - здатність до прийняття вагомого рішення; - глибока повага до своїх батьків, Абдуллага, Сулеймана; - прагнення пізнати нове і цікаве; - поважне ставлення до релігії; - вміння боротися з ворогом; - самопожертва заради народу, рідного краю; - стійко сприймає життєві труднощі
XVII століття — складний час для України, сповнений численними трагічними історіями окремих людей. Саме тоді тисячі дівчат і юнаків потрапляли в полон до татар, а потім турків. І лише небагатьом українським красуням доля «посміхалася»: вони ставали дружинами своїх панів. Можливо, ті дівчата знаходили щастя в коханні, в материнстві, але так до кінця життя й залишалися заховані чадрою від усього світу, нікому не відомі, ніким не знані. їхнє життя обмежувалося стінами гарему, їхній світогляд зазнавав убивчої наруги під впливом чужинної культури й релігії, їхнє спілкування — розмови з чоловіком, іншими його дружинами та прислугою. Такими були закони мусульманства.
<span>Тим більш дивовижною, аж до неправдоподібності, здається історія життя української дівчини Анастасії Лісовської, яка, не виділяючись вродою, змогла стати дружиною Сулеймана Пишного, десятого султана Османської імперії, відмовилась носити чадру і супроводжувати свого чоловіка у військових походах, навіть впливала на державну турецьку політику. </span>
<span>Образ Роксоляни (під цим іменем Настя Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але найважливішим, що спробував відтворити письменник, на мою думку, є неоднозначність постаті української дівчини, що стала турецькою султанкою. Що привело її до влади? Розум? Так. Кохання? Так. Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з точки зору сьогодення, хоча б якимось чином засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити, захистити своїх дітей? </span>
<span>У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!» Можливо, але згадаймо, скільки зусиль доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту, як виявила кмітливість у найскладніших розмовах (хоча б із монахом-відступником чи з мусульманськими мудрецями), скільки сміливості показала перед підданими падишаха, йдучи до його палат, скільки патріотизму виявила, відстоюючи своє право на віру тощо. </span>
<span>Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї найкращого. А історія Роксоляни учить нас бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що не завжди мета виправдовує засоби. </span>
Параска є дружнию Герасима Калитки.Він є сільським багатієм, яке має велике бажання сильно розбагатіти. У них є син Роман, який дуже поважає своїх батьків, допомагає їм. Параска є хорошою хазяйкою, але чоловік її не любив і не поважав.Він хотів одружитися їхнього сина з багатою дівчиною, але Роман любив Мотрю.Параска відмовляла Герасима, говорила що він кохає Мотрю, казала що вона є дуже працьовитою. Але потім Герасим погодився і посватив Мотрю і Романа.
Орися є головною героїнею твору. Вона була відданою своєму обовязку, захистити своє місто. Дівчина могла, навіть, знехтувати своїми почуттями до хлопця. її подвиг полягає в тому,що незважаючи на свій душевий стан, вона обароняла і рятувала Бушу.
Федько - дитячий отаман. Він постійно знаходитьсобі якісь пригоди: то шибку розіб"є, то око товаришеві підіб"є, то змія в хлопців забере. Але, незважаючи на розбишацький характер, автор показує його чесним, справедливим, сміливим, благородним. Вражає сміливість Федька, коли він, не роздумуючи, кинувся рятувати Толю з льодового полону. Він ніколи не видавав своїх друзів. Душа в Федька була прекрасною, чесною і порядною. Мені подобається Федько своєю хоробрістю, благородством, правдивістю, сміливістю, готовністю прийти на допомогу у скрутну хвилину. Шкода, що він помер, а безсердечний Толя живе.