<span>Когда мы слышим такие слова, как те, что стали темой сочинения, невольно спрашиваем себя: "Кого можно назвать человеком в полном смысле этого слова? " над этим вопросом размышляют люди уже не один век. Когда-то, человеком в полном смысле этого слова называл принц Гамлет, герой трагедии В. Шекспира. В это время ценились люди долга и чести, для которых свои интересы отступали перед общественными. Прошли века. Кого мы сейчас можем назвать "Человеком с большой буквы? ". Вероятно, это понятие за прошедшие годы не очень изменилось. Не может быть, на мой взгляд, настоящего человека без чувства собственного достоинства. Русская литература даёт много таких примеров. Для меня таким примером стал Сотников, главный герой одноименной повести В. Быкова. В детстве ничем не примечательный паренёк, затем, кажется, обычный боец, но он стал примером мужества, любви к родине и к своему народу. Эти качества он проявил в самую трудную для себя минуту, перед лицом смерти. Но может быть, такие люди существуют только лишь на страницах книг, их нет в реальной жизни? Человеком сильного характера, гордым, не согнувшимся под прессом житейских невзгод, является, на мой взгляд, Анна Андреевна Ахматова. Она смогла пережить аресты и потери близких людей, долгие годы забвения и травли в литературе, и всё же она сохранила чувство собственного достоинства, любовь к родине и к своему народу. Всегда в любую эпоху уважением пользовались люди, ставившие общественное выше личного. Они готовы ради блага других, ради отчизны пожертвовать собой. По-моему, очень ярко описал таких людей М. Горький. В своих произведениях воспевает он тех, кто посвятил себя борьбе за всеобщее счастье. Ярким примером таких борцов служит Данко из рассказа " Старуха Изергиль". Для того чтобы сохранить жизнь других людей он не жалеет своей: он вырвал своё сердце, пылающее любовью к людям, и огнём этой любви осветил дорогу в тёмном лесу, дорогу к новой жизни. Кажется, что время подвигов прошло. Но недавний случай в Москве говорит, что это не так. При пожаре на Останкинской телебашне работник пожарной охраны, зная, что только он может помочь отрезанным огнём людям спастись, бросился им на помощь. Вряд ли он в ту минуту думал, что может погибнуть сам. Он исполнял свой профессиональный и гражданский долг. Его с полным правом можно назвать "Чел-ом с Ч".</span>
Троекуров он запрещает общаться Маше с Дубровский
Сатира - язвительная насмешка.
Юмор - беззлобное, насмешливое отношение к чему-либо.
У нашій родині із задоволенням слухають як сучасну музику, так і українську народну пісню. Неможливо уявити собі наше життя без пісень. Мені дуже подобаються українські пісні, тому що, вони народжені неосяжними степами, зеленими гаями і дібровами, стрункою тополею і червоною калиною, високим явором і плакучою вербою.
Дуже важко обрати якусь окрему пісню, що найбільш улюблена в нашій сім’ї. Інколи переважають пісні сповненні життєвої
правди, смутку, жалю і переживання. І жартівливі пісні люблять співати. Проте я вважаю пісню «Ніч яка місячна, зоряна, ясная ...» особливою. Тому що, коли збираються родичі, то дідусь завжди починає співати з свої улюбленої пісні.
Ця пісня дуже романтична, спокійна й тривожна, вона змалку зачарувала мене своєю красою й мелодійністю. Як тільки я почую цю пісню, то в моїй уяві постають ті місячні зоряні ночі, які я завжди бачу влітку в селі. І я думаю — яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав таку пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів. Мені здається, що ця пісня буде із мною все життя і на душі відразу стає спокійно.
Ця пісня, як і багато інших, увібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі і смутку, радості і печалі. Наша українська пісня вміє чарувати своєю красою. У ній і ясний місяць у небі, ясні зорі, чисті води, широкий степ. Я вважаю, що українські пісні своїм правдивим змістом, поетичною формою, красивою мелодією завжди чаруватимуть людей і житимуть вічно.