Патріотизм - це одна із ланок людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм - величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь виховує великих, сильних людей, які не рахуються із ціною свого життя і здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям.Та нажаль у нашому сучасному українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїзджає багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному українському місту, де значна частина населення навіть не знає української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із різних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культура зайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б!<span> Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни повели б державу вперед. Та не судилося...</span>
Краю мій, люблю я тебе вдень і вночі, вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові (Панас Мирний) Річка синіє, зітхає, сміється (М. Рильський) ; Розпарена теплінь віє соняшником, коноплею і яблуками (М. Стельмах) . А душа нашої людини проста, без хитрощів (О. Корнійчук) . Хмари пливли за вершини Казбека і затьмарювали місяць (В. Собко) . Дзвінко й безтурботно перекликалися, співали, щебетали пташки (О. Войченко) . Христина повернулась додому стомлена, але щаслива
Політична мета — знищення та поневолення населення СРСР. Військово-стратегічний план — знищення за 1,5-2 місяці радянських збройних сил — «бліцкріг», захоплення території до Волги, потім до Уралу. На початок Великої Вітчизняної війни Німеччина та її союзники мали на кордоні з СРСР 5,5 млн. чоловік, 3700 танків, 5000 літаків; Радянська Армія — 2,9 млн. чоловік, 1800 важких і середніх танків, 1540 літаків нової конструкції.
<span>Для розкриття образу головного героя автор використовує портрет: "За Джериною хатою, під старою грушею, на зеленій траві спав молодий парубок, підклавши під голову білу свиту. Чорна смушева шапка скотилась з голови на траву. Парубок підклав одну руку під голову, а другу одкинув на траву. Чорне волосся на голові, чорні рівні брови дуже виразно блищали на білій свиті. Запалене лице було гарне, але дуже молоде. Червоний пояс обвивавсь, наче гадюка, кругом тонкого стану".<span>Вдається І. Нечуй-Левицький і до прямої авторської характеристики та опису вчинків Миколи. Важливим засобом характеристики персонажа є також його мова.