Птахи- чудові, прекрасні, вільні літати. Та є ластівки а з ними і яструби. Сильніший поїдає слабшого і їхній вільний політ перетворюється у випробування на життя. Так само теперішнє суспільство може поїдати і простих людей. Тільки люди запевнять себе що вони вільні, робити все по своєму, що можуть літати серед своїх, ними відразу користуються сильніші.
Птах тримається зграї заради безпеки відчуття потрібності, єдності, мети долетіти до кращих країв. Як і птахи люди досягають своєї мети разом, рухається в майбутнє і прагнуть до щастя.
На мою думку птахи чудові створіння які іноді людяніші за самих людей. Головне поважати їх і жити з ними у єдності.
Козацькі пісні співалися по всій Україні і найбільше в центральних районах Ліво- і Правобережжя, де розгорталися воєнні дії. Про це свідчить їх лексика, розспівний мелос, типовий для цього регіону. Він виходить за межі традиційної обрядової пісні, наближений до міської лірики, нерідко у маршових темпах. Очевидно сама епоха, козацьке середовище, у якому було немало освічених людей, помітно розширили лексичні та інтонаційно-музичні обрії фольклору. Виконання цих пісень формувало гуртовий спів, який впливав на розвиток інтонаційного діапазону пісень, на їх діалогічність, збагачення драматургійної форми. Так, заспівно-приспівний характер пісень "Ой на горі та женці жнуть" або "Засвистали козаченьки" засвідчують появу нової контрастної драматургії в мелодії. Ряд історичних пісень (про Морозенка, про Саву Чалого, про Нечая, про Хмельницького) любили співати кобзарі, лірники, накладаючи свій карб на музичне відтворення цих сюжетів, трактуючи їх у стилі дум. Поширившись по всій Україні, історичні пісні адаптували риси пісенного стилю тих територіально-мистецьких середовищ, де їх найбільше любили й виконували. Це засвідчують численні варіанти тих же пісень, позначені барвами локальних стилів Подніпров'я, Причорномор'я, Волині, Карпат тощо.
Авдотка, Ани, Аист, Арама, Орёл, Оряпка, Олуша бурая. )єто просто названия птиц на букву "А" и "О")
Ответ:незламний, сталевий
Объяснение:
Образ Павлуся в повісті "Скарб":
Павлусь – центральний персонаж твору О. Стороженка «Скарб». Це єдина дитина у родині, яка звикла, що їй всі догоджають. Він нічого не вміє робити, виростає справжнім ледарем. Таким виростили його батьки. Матір не випускала його в холод, бо син міг замерзнути. А влітку вважала, що йому сонце може напекти голову.
Павлусь мав прізвисько Лежень. Він дуже примхливий, байдужий до всього, що його оточує, егоїстичний. Персонаж любить лише смачно поїсти та багато поспати, а робота – це не для нього. Цим образом автор засуджує неробство та ледачість людей, які не мають сенсу життя.