Пісні завжди супроводжували українців в житті.
Під час сівби та збирання урожаю, народження нової людини, похорону завжди звучала обрядова пісня. З нею благословляли молодят на спільне життя, з нею випроводжали на війну чи службу...
Є пісні, де особливо виражений біль , туга. І невидимі нотки співчуття і причетності до згорьованої матері, яка втратила сина...Приміром, пісня "Там, де вітер колише шовкову траву" пронизала серце кожного українця.Їїї навіть було вкрадено і безжально присвоєно іншому авторові, сюжет перекручено. Вона перекликається з піснею " У лісі темному", "Чорна рілля ізорана", що доводить не про одинокі випадки славної історії боротьби українських стрільців.
Не сумом єдиним наповнена українська героїчна пісня. Є і такі, які піднімали бойовий дух вояків, Серед них, приміром "Гей ви, стрільці січовії", "Ой, у лузі червона калина",яка в свій час стала гімном боротьби українського народу.
І не міліє пісенна творча скарбниця до наших днів! У кожного часу свої герої. Та пісня -рідна і вічна звучить, кличе до бою, озивається співчуттям, любить, надіється і вірить.
Привіт,*Вставити ім'я подруги*! Пишу тобі листа, щоб розповісти про те,як я провела вихідні. Вони пройшли чудово!В суботу я ходила на гурток та допомагала мамі.В неділю я пішла до парку,де зустріла нашего друга *Вставити ім'я друга*.Ми гралися та годували пташок.
А Як у тебе справи? Чим займаєшся?Як успіхи в школі?
Твоя подруга *Вставити своє ім'я*
Взяла мама сина за руку, и повела
Твiр-опис природи. Зимовий ранок
Зима. Царство снiгу i морозу. Одна з його найчарiвнiших картин — це зимовий ранок. Як гарно прокинутися вранцi й вiдчути початок нового зимового дня! Прокинешся, скочиш зi свого лiжка, пiдбiжиш до вiконця — i твої очi вiдразу ж заслiплює океан кришталево-чистого снiгу. Вiн, наче дорога матерiя, блищить i переливається пiд скупими променями зимового сонця.
Дерева надворi теж у важкому дорогому вбраннi. Пишно й водночас якось таємничо стоять вони, сповитi бiлою пухкою тканиною. На гiлках деяких дерев розвiшано годiвнички. Снiгурi, горобцi та iншi птахи прилiтають туди пiдгодуватися. Приємно i весело спостерiгати за галасли вою метушнею птахiв!
Вранцi може пiти снiг. Iнодi вiн густий, пухнастий, а ще вiн може ледь яскриться на сонцi. Тодi здається, що з неба сиплеться легке i майже непомiтне срiбло — й увесь ранок через це набуває урочистостi.
Дуже приємно бути надворi зимового ранку, дихати його чистим морозним повiтрям!
Зима — це забуття у природи. Це — м'який сон, котрий надає сили i робить людей молодшими та добрiшими. Коли Зима об'їжджає небосхил на своїй срiблястiй колiсницi, спостерiгаючи i милуючись своїм творiнням, з-пiд копит її зоряних бiлих коней злiтають маленькi кришталевi iскринки. Вони довго кружляють над сонною землею, придивля ючись до неї i не наважуючись доторкнутись до її замерзлої поверхнi… Iде снiг, i поступово земля змiнюється. Уранцi здивованi дерева оглядають свiй новий зимовий одяг.
Лiд на рiчцi блищить та переливається, усипаний мiльйонами ус-мiхнених сонячних променiв. А замерзла земля безтурботно спочиває, дбайливо вкрита нiжною пухкою ковдрою.
Зима — це досконалiсть. Щоб там не говорили про зиму люди. Адже навiть найколючiшi снiжинки мають прекрасний вiзерунок. Дмухнiть на них — i вони розтануть вiд тепла вашого подиху. Отже, значить — ваше серце не застигло. Воно спроможне розтопити лiд i творити добро. Згадайте, як приємно дарувати людям радiсть.
<span>Це проста iстина, але в нiй — увесь сенс життя! </span>
Відповідь:
1. "Тьху на твоє дурне слово, - вже зовсім розсердився я, - Бог живе скрізь, де поселилось його створіння, а тим більше, де йому моляться і шанують його".
2. "Життя неволі нічого не варте, - відказав Максим, - краще смерть!"
3. "Роби добро, - мені казала мати, - і чисту совість не віддай за шмати!"
4. "Ніщо так не красить людину, як натхнення" - подумала Ярослава.
5. Пам'ятаю, казала моя мати: "Цей світ як маків цвіт. Зранку цвіте, до вечора опаде!"
6. Я подумав тоді: "Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя".
7. --- (Немає, тому що не зрозуміла сенс речення. Можливо, в тебе помилка.)
8. "Яке то щастя дано людині", - заговорив знову Блаженко, заворожений картиною неосяжного світлого простору, - "Отакий світ!... Скільки би вистачило!... А що з того?... Не вміє вона його спожити!"
Пояснення: