Моя мама добре вміє готувати. Вона куховарить дуже швидко та охайно. Ось як моя мама готує суп. Спочатку вона ставить на плитку каструлю з водою та кладе туди м’ясо з холодильника. Наприклад, курячі ніжки.
Поки вариться бульйон, мама дуже швидко чистить картоплю, моркву та цибулю. Картоплю вона ріже на невеликі шматочки, «соломкою». Моркву мама ріже маленькими кубиками, а цибулю ще дрібніше.
У готовий киплячий бульйон мама опускає варитися картоплю. На сковорідку вона наливає соняшникову олію та розігріває сковорідку на конфорці. Туди вона висипає подрібнені моркву та цибулю. Мама обсмажує їх в олії. Ці овочі служать так званою «засмажкою», тобто заправкою для супу. Після того, як вони обсмажаться як слід, мама додає їх до супу. І тільки потім додає туди вермішель, тому що вона вариться швидше за все.
Потім мама дрібно ріже на дерев’яній кухонній дощечці зелень петрушки та кропу. Коли овочі майже готові, мама солить їх та додає трохи спецій. Вона купляє в магазині такі суміші спецій, спеціально для перших страв. І в останню чергу мама засипає до супу зелень.
Через три хвилини після цього мама знімає каструлю з вогню. Суп готовий, можна їсти! Мамин суп завжди дуже-дуже смачний!
<span>
Читать полностью: <span>http://tvori.com.ua/tvir-opis-di%d1%97-yak-moya-mama-gotuye/#ixzz4Z1mAwjmT</span></span>
Візантійсько християнське свято Покрови. Спасіння й урятування завдяки чуду Богородиці, азвали це свято бо Марія покорила всіх своєю хусткою, на Запоріжжі відзначали кожен рік це свято, коли йшли в похід після того дякували їй
<em>Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.Ім'я Шевченка вперше стало відомим па просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя (відомий дворянський історик М.Погодіп, наприклад, за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "...Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".</em><span><em>Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — поста, мало сказати — новатора, а поста особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.</em></span>
Дружба людей то тварин дуже важлива ,дуже потрібна адже ми люди дуже вразливі а коли ми залишаемся на сомоті тварина собака чи кішка ніколи не зрадить ,жив колись один чоловік була у ньго сьмья ,діти та не було собаки ,от колись так сталося що цому до рук потрапив маленький цуцик ,він хотів позбутися його то доля вирішила інакше ! Цей чоловік залишив собі собаку ,і настільки цей пес був відданим свойому хозяину ,що кожного дня проводжав його до роботи и зустрічав з роботи , це відбувалося досить довго ,на протязі життя , цю собаку впізавали всі ,і дуже любили , та коли одного разу собака не дочекалася свого господаря а він як вияснилось помер на роботі ,та йому було дуже боляче ,собака продовжувала чекати на свого хозяина ще доггих 10 років ,поки не померла ,та на томі місці поставили пам1ятник собаці яка віддано чекала ,любила свого господаря !
Риба — в озері. А от коник-стрибунець зимує в мурашнику. Не вірите? Пізньої осені старі мурахи вкладають малих мурашат у ліжка, примовляючи:
— Пора спати! Спати! Цілісіньку зиму!
Але мурашата пустують, граються, вередують.
Тоді старі мурахи кличуть коника-стрибунця:
— Заграй нашим діткам колискову!
Коник бере скрипочку і грає малим мурашатам тиху лагідну мелодію. І малі мурашата одразу засинають. За ними поринають у сон і мурахи. Останнім, випустивши із зелених лапок скрипочку, засинає сам коник.
Він теж спатиме цілу зиму. Та навесні прокинеться першим, вибіжить із мурашника назустріч сонечку і заграє веселу закличну мелодію.