Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.Я довго спостерігав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.
Усім нам багато доводиться навчатися і працювати, щоб досягнути чогось у житті. Зазвичай ми не можемо передбачити або знати заздалегідь, що нам вміти треба, а що ні. Тому усім нам треба чимало навчатися. Чим більше вмієш та знаєш, тим легше живеться в світі. Володіючи вміннями, знаннями та навиками, людина може справитися з будь-якою ситуацією. Народна мудрість каже: «Вік живи, вік учись». Це істина, котру навряд чи хтось зможе спростувати. Мудру людину, обізнану, яка багато вміє і знає, усі поважають та виявляють бажання з нею спілкуватись. Бо якщо хтось вміє усе робити, він може навчити інших й будь-кому допомогти. Як нам стати мудрим, обізнаним та умілим? По-перше, треба багато навчатися, старанно працювати, постійно вдосконалювати свої вміння та навички, щоб в кінцевому рахунку досягнути своєї майстерності.Чи легко, на Вашу думку, людині вчитися та привчати себе до роботи, коли нам чогось зовсім не хочеться робити? Це дуже не легка праця, як кажуть, праця до сьомого поту. Що не кажіть, а змусити себе щось зробити - найважче. Недарма кажуть, що наша сама більша перемога – це наша перемога над самим собою. Але треба обов'язково вчитися себе перемагати, щоб виховувати у собі силу волі. Це дуже важливо для нас в житті. І це потрібно робити з самого раннього дитинства, так само як і писати, читати, рахувати, вчитися виконувати роботу по дому. Бо якщо цьому не навчатися в дитинстві, то вже ніколи не навчимося. Якщо ми не виробимо звички прибирати за собою щодня, прати, вмиватися, здобувати знання, читати та ін., то нам пізніше доведеться дуже важко у житті. Ми виростемо нікчемою та ледарем, що нічого не вміє та не приносить користі ані суспільству, ні собі. Тому треба проганяти від себе лінощі якнайдалі. Від них бувають одні неприємності. Але якщо ми все-таки змусимо себе працювати, навчатися писати, читати чи шити, то нам потім буде легше у житті. Тож треба намагатися не витрачати часу даремно, намагатися завжди одержувати якісь знання, вміння та навики, щоб потім нам було легше. Згадаймо, як нам було спочатку навчитися читати, писати, вирішувати задачі, тримати тоненьку голку в руках. Зараз нам здається смішним, що ми цього не вміли. Адже так? Зараз ми беремо до рук книгу і читаємо, розуміємо написане в книжці та не раз, мабуть, думаємо, як це добре, що вміємо читати. Ми вміємо писати і ведемо власні щоденники, записуємо свої враження, спостереження, пишемо друзям листи і думаємо, як це добре, що ми вміємо писати, бо без цього не можливо обійтися у сучасному світі? Наше життя - не просте і тому треба прожити його з гідністю, цікаво та корисно для себе та інших. Адже кожна людина приходить у цей світ для того, щоб творити добро та приносити радість людям. Але від усіх нас вимагається щоденна та наполеглива праця задля того, щоб отримати знання та вдосконалити себе. Нам необхідно вчитися щодня, бо як каже народна мудрість: «Вік живи, вік учись», «Вчитися треба не до старості, а до смерті», або «Не борода робить чоловіка мудрим». Тому варто запам'ятати, що наші вміння, навики та знання потрібно набувати з дитячих років і не лінуватися, а щодня перемагати та переборювати себе. Тоді не втратиш того, чому навчишся і того, що вмітимеш, воно залишиться при тобі на все життя. Бо те, що вмітимеш і те, що знатимеш, за плечима не носити. Наші знання – це наша найлегша ноша. Згодом ми зможемо тільки вдосконалити свою майстерність. А основа –це наше навчання та відсутність лінощів.
Квас - квасу
Харків - Харкова
Метрополітен - метрополітену
Амур - Амура
Букет - букета
Караван - каравану
Марс - Марса
Ганг - Гангу
Піджак - піджака
Карнавал - карнавалу
портфель - портфеля
Дінець - Донця
Рейн - Рейну
Ясен - ясена
Ґанок - Ґанку
Гвинт - гвинта
Хорол - Хорола
Мільярд - мільярда
Бузок - бузку
Відсоток - відсотка
Родос – Родосу
Ліцей – ліцею
числівник – числівника
Ельзас – Ельзасу
Комбінат – комбінату
Ельбрус – Ельбрусу
Гурт – гурта
Сингапур – Сингапура
Зал – залу
Місяць – місяця
Холод – холоду
Стамбул – Стамбула
Землетрус – землетрусу
Іній – інею
Успіх – успіху
Приклад – приклада
Четвер – четверга
Епос – епосу
Міф - міфу
Шия [ш и й а] - 3 б, 4 зв., 2 скл. (в транскрипції наголос на звук [и])
Якщо потрібна звукова модель:
- 0’ = 0
ш- [ш] пригол. глухий, твердий
и - [и] голосний, ненаголош.
я - [й] пригол. дзвінкий, м’який
[а] голосний, наголошений
Зоре моя вечірняя, зійди над горою.
Прощай синє море, моє безкрає,просторе.
Краю мій, колиско пісні й танцю не забувай мене!
Зашуми весною,зелен, луже теплий вітре, шелести в гіллі!
Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.