Після успішної для росіян Галицької битви (1914 р.) бої між російською і австро-німецькою арміями на українських землях розгорілися на Карпатських перевалах. Незважаючи на наполегливість росіян, подолати ці перевали їм так і не вдалося. Проте наступним успіхом росіян стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті росіяни взяли в полон 120 тис. австрійців і захопили 400 гармат. На завойованій території Східної Галичини і Північної Буковини російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора графа О. Бобринського, мав запровадити «русские начала» в житті населення краю. Так, у Галичині запроваджувалися російська мова і російське законодавство. Закривалися українські школи, інші навчальні заклади та культурні організації. Почалось навернення греко-католиків у православ’ я. Майже всіх представників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким було вивезено в глиб Росії. Відбулись єврейські погроми. Російська окупація тривала до весни—літа 1915 р. Тим часом австро-німецьке командування розробило стратегічний план на 1915 р., згідно з яким передбачалося спрямувати проти Росії головний удар і вивести її з війни. Зібравши достатню кількість військ, австро-німецьке командування перейшло в наступ. У районі міста Горлиця було прорвано російський фронт. Уже в лютому австрійські частини вступили до Чернівців, 22 червня — до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину і Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали поразки через погане матеріальне постачання військ і прорахунки командування. Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, депортацією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин додалися біженці, які боялися репресій з боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков назвав російську політику в Галичині «європейським скандалом». Зупинивши наступ австро-німецької армії на лінії Кам’ янець-Подільський—Тернопіль—Кременець—Дубно, росіяни навесні 1916 р. силами Південно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив (від прізвища генерала Олексія Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом). Наступ розпочався 22 травня 1916 р. Після нетривалої артпідготовки росіяни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська просунулися по всьому фронту вглиб на 80—120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бродами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис. полонених. Росіяни втратили близько 500 тис. осіб. Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмінною протягом року. Тим часом у березні 1917р. в Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє внутрішнє становище, улітку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом, новими жертвами і територіальними втратами. Контрудар австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фронту проіснувала аж до укладення Берестейського миру. Висновок. Протягом 1915—1917 рр. українські землі продовжували залишатися ареною бойових дій між військами Росії і Австро-німецького блоку. У результаті західноукраїнські землі були розорені тривалими бойовими діями і окупаційною політикою, яку проводили щодо цих земель Австро-Угорська і Російська імперії. Дати: 22 березня 1915 р. — капітуляція австрійської фортеці Перемишль; весна-осінь 1915 р. — наступ австро-німецьких військ, поразка і відступ росіян; 22 травня 1916 р. — початок «Брусиловського прориву»; червень 1917 р. — останній наступ росіян та його провал.
<span>Источник: </span><span>http://5fan.ru/wievjob.php?id=92701</span>
уйсуне, живя восточнее чем кангюи развивали скотоводство лошадей и коров. кангюи разводили верблюдов и баранов.
Впервой половине I тысячелетия до н. э. всё большую роль начинают играть страны, расположенные на обширных пространствах Ирана и Средней Азии. Пустыни и полупустыни, находящиеся в середине Иранского плоскогорья, окаймляются на западе и юге горами Загра. Горы Загра и север Ирана входили в Мидию, южный гористый район составлял Перейду. На северо-востоке и востоке от пустынь Внутреннего Ирана были расположены Парфия, Дрангиана и Арахосия, которые занимали юго-западные районы Средней Азии, восточные области современного государства Иран, а также большую часть современного Афганистана. Земледелие было возможно лишь на восточных и западных окраинах громадного плоскогорья; здесь на склонах гор оседает приносимая ветрами влага, а также могут быть использованы воды горных ручьёв. Средняя часть этого плоскогорья представляет собой почти лишённую растительности солончаковую пустыню, где земледелие возможно было только в редких оазисах. Западную и восточную окраины Иранского плоскогорья связывала узкая полоса плодородной земли, расположенная вдоль южного побережья Каспийского моря. Но эта полоса в древности была покрыта лесами и труднопроходима; сообщение поддерживалось преимущественно вдоль южного предгорья высокого хребта Эльбурза, отделяющего эту полосу от Мидии.
Западные области Ирана — Мидия и Персида — находились под непосредственным воздействием древних цивилизаций Передней Азии; народы же, населявшие северные и восточные окраины Ирана, были в своём историческом развитии тесно связаны с народами Средней Азии и Северо-Западной Индии.
Обширные пространства Средней Азии, отделённые от Ирана горными хребтами Копет-Дага, представляют большое разнообразие природных условий. Северные предгорья Копет-Дага, подобно предгорьям хребтов Ирана, благоприятны для использования вод горных ручьёв в небольшом масштабе; далее к северу и северо-востоку расположены обширные пустыни, перерезаемые с юго-востока на северо-запад речными долинами Теджена (Герируда), Мургаба, Аму-Дарьи, Кашка-Дарьи, Зеравшана и, на довольно большом расстоянии, — Сыр-Дарьи. Теджен и Мургаб теряются в песках пустыни Кара-Кум; Кашка-Дарья и Зеравшан в древности впадали в Аму-Дарью; Аму-Дарья и Сыр-Дарья несу т свои воды в Аральское море. В глубокой древности часть вод Аму-Дарьи заполняла Сарыкамышскую котловину юго-западнее Аральского моря и отходила в русло Узбоя, тянущееся через Кара-Кум в направлении Каспий ского моря; но в начале I тысячелетия до н. э. Узбой, невидимому, был высохшим руслом.