В 570 году от Рождества Христового
Вначале появляется ранефеодальная монархия,которая предшествует сословно-представительной монархии,а затем начинается процесс централизации государства,т.е. появляется абсолютная монархия-власть реальна и наследственна.
Любая система образования исторична, она тесно связана с эволюцией общества. Определенной стадии развития общества, как правило, соответствует и определенная система образования и воспитания. В каждом обществе существует свой образовательный механизм производства новых форм жизни.
Средние века в нашем сознании ассоциируются, прежде всего, с тремя их институтами - Церковью, Империей и Университетом. Из них два первых пришли в средние века из античности, и лишь университет рожден именно средними веками. Яркой особенностью средневековой культуры является ее письменный характер. Вместо характерного для античности просвещенного досуга ("схоле") появляется ученый труд ("прагматейя"), вместо устной культуры - письменная. Это дает возможность транслировать знания в другие эпохи. Утверждается культ слова. Поэтому такое большое значение в средние века имеют проповеди и молитвы. Огромное значение приобретает Текст. Достичь цели, которую ставил перед собой средневековый человек, а именно постичь Бога, это значило всю жизнь читать и интерпретировать один и тот же текст, т.е. Библию. Подчинена педагогической цели и природа. Весь мир становится учебником, природа - наглядным пособием.
Раз мир есть школа, то не общество формирует школу, а школа - мир и культуру. Если в раннем христианстве, новой и оригинальной является концепция любви, которая превыше знания и веры, то более поздние христианские авторы сделали акцент на идеях авторитета и учительства, на дисциплине. Все возможные вопросы и ответы уже известны заранее, ученику остается только повторять поучения учителя. Все это оформляется в различного вида учебники, компендиумы, энциклопедии. В настоящей работе будут рассмотрена история создания, особенности обучения и развитие университетов в средние века.
Розквіт давньогрецького мистецтва. Свого найвищого розквіту давньогрецьке мистецтво досягло в V-IV століттях до н. е. Саме в цей порівняно короткий проміжок часу були створені багато з тих найбільших творів грецького мистецтва, які і понині прикрашають багато музеїв світу. У цей період створювали свої творіння прославлені грецькі майстри: архітектори, скульптори, художники. В Афінах та інших містах Греції були зведені шедеври архітектури, які стали еталоном краси і зразком для наслідування на багато століть.
Архітектура Стародавньої Греції. Греки надавали великого значення зовнішньому вигляду своїх міст і піклувалися про їх прикрасі. Вони будували величні храми і пишні громадські будівлі, прикрашали площі біломармуровими портиками і безліччю прекрасних скульптур.
Найважливішими спорудами будь-якого давньогрецького міста були храми, особливо ті з них, що були присвячені богу – покровителю міста. У храмах елліни не тільки приносили жертви богам, а й зберігали міську скарбницю, принесені в жертву дорогі дарунки, військові трофеї. На площі перед храмами в свята проходили пишні церемонії і влаштовувалися урочисті ходи. Храми городяни намагалися робити якомога більш ошатними. Для їх спорудження залучалися кращі будівельники й архітектори, скульптори і художники, використовувався найдорожчий білосніжний мармур. Храми були найкрасивішими будівлями будь-якого грецького міста. Храм був вінцем давньогрецької архітектури. У ньому втілилися всі кращі досягнення будівельників та архітекторів Еллади. Зводився він на ступінчастому кам’яному узвишші і мав прямокутну форму. Зверху його вінчала широка двосхилий дах, підтримувана рядами високих колон. Спочатку їх робили дуже потужними і завершували зверху квадратною плитою. Такі колони називалися дорическими. Пізніше греки навчилися висікати більш тонкі і стрункі іонічні колони, що відрізняються вінчаючими їх зверху двома витонченими кам’яними завитками.
Грецький храм мав два фронтону. Зазвичай їх прикрашали статуями і рельєфами. Усередині кожного грецького храму поміщалася статуя того божества, якому він присвячувався. Найдосконалішим зразком грецького храму є Парфенон, зведений на Афінському Акрополі в V столітті до н. е. архітектором Каллікратом і знаменитим скульптором Фідієм.
Скульптура. Скульптори зображували не тільки богів і героїв, а й великих людей, знаменитих полководців, прославлених акторів, драматургів, атлетів. Статуями греки прикрашали площі та центральні вулиці міст, храми, громадські будівлі, театри. Наприклад, в Афінах за часів Перикла їх було так багато, що елліни навіть жартували: «Статуї в Афінах більше, ніж жителів». Матеріал, з якого скульптори виготовляли свої твори, був найрізноманітнішим. Їх вирізали з дерева, висікали з мармуру, відливали з міді та бронзи. Мармурові статуї зазвичай розфарбовували в тілесний колір, а дерев’яні нерідко обклеювали тонкими пластинами з слонової кістки, від чого вони теж набували відтінок людської шкіри. В очі скульптур часто вставляли блискучі дорогоцінні камені. Давньогрецькі скульптори навчилися не тільки точно передавати фігури людей, а й зображати їх у русі. На обличчях своїх персонажів вони намагалися відобразити напруга боротьби, радість перемоги, гіркота поразки. Сучасники говорили, що статуї найбільших грецьких майстрів настільки досконалі, що здається, ніби вони живі. Скульптори у своїх творах намагалися втілити образи, що викликають не тільки захоплення, але і бажання бути на них схожими. Вони прославляли красивого, здорового, гармонійно розвиненої людини, красу його тіла. Ідеалом справжнього громадянина були сильні чоловіки – борці, захисники і воїни – з могутньою рельєфною мускулатурою. Жіночі скульптури були втіленням грації та краси.