низький - нижчий - найнижчий
великий - вищий - найвищий
поганий - гірший - найгірший
добрий -добріший - найдобріший
Как то раз мы с папой и мамой поехали в зоопарк,это было весной. Погода была замечательная,светило солнце. И вот мы на месте тут были разные животные кролики,собачки кошечки, и разные при разные животные. Мне очень понравилось там. Мы зделали фотографии и поставиль их в рамку. Мне очень запомнилось это приключение
Україна... Моя рідна країна, земля наших батьків, на якій нам судилося народитися і жити, яка стала для нас Вітчизною.
Велична і трагічна історія моєї України. Здавна численні завойовники приходили на цю прекрасну, багату землю, щоб загарбати її й поневолити український народ.
Народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні землі рідної землі.
Тривалий час Україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. Але тліла в народі під попелом неволі "іскра вогню великого", невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи. І першим, хто сказав про це на весь світ, був Тарас Шевченко:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
Традиції великого Кобзаря підхопили і продовжили його численні послідовники — всі ті, кому не байдуже, хто ми, "чиї сини? Яких батьків?"
Саме завдяки їхній титанічній праці, самозреченості заради Вітчизни Україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. На цьому шляху зроблено тільки перші кроки. Багато ще складних проблем у молодої нашої держави.
Колись Іван Франко у Пролозі до поеми "Мойсей" з пекучим болем і гіркотою писав про свою знедолену Батьківщину, про принизливе становище українського народу:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожу,
Людським презирством, ніби струпом,
Вкритий!
Але останні строфи Прологу передають непохитну віру поста в національне відродження рідної землі.
Віриться, що всі труднощі будуть подолані і стане Україна щасливою і радісною домівкою мого народу. Бо він того гідний!
"Бережімо і плекаймо рідну мову"
Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Виплеканою, подарованою нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розвивали далі.
Слова можуть об’єднувати і роз’єднувати,<span> але злютовуюча, об’єднуюча їхня сила в стократ дужча. У народу немає скарбу більшого, як його мова. І коли є загроза хоч дещицю втратити з того скарбу, нас проймає тривога. Як матір за рідну дитину, як дбайливого господаря за чистий лан. Така тривога сьогодні має під собою підстави. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.</span>
Слова — це ті ж зерна, що впали в родючу землю, це хліб наш насущний, без якого немислиме саме життя.
Слова — це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти.
Свято рідної мови — це ствердження життєдайності рідного народу, його вільного розвою, його безсмертя в будучині.
Любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її як сестру, як матір, як власних дітей.<span> http://ukrtvory.ru/tvir-rozdum-ridna-mova.html</span>
Сьогодні нам задали завдання по математиці.