Дослідження української культури, як підґрунтя єдності певної свідомої самої себе спільноти, можна прослідкувати вже у "Слові про закон і благодать" Іларіона, згодом "Повісті врем'яних літ", у українських гуманістів та полемістів, а також козацьких літописах. Проте першим більш чи менш узагальненим баченням української культури, як окремого цілісного процесу, ми бачимо в представників народницької школи (М. Костомаров, В.Антонович, М. Грушевський). Загалом, лише починаючи від М. Грушевського ми можемо говорити про новий культурний синтез української історії, основним пунктом якої є думка про те, що "всі періоди Руси-України тісно й нерозривно сполучені між собою... як одні і ті ж змагання народні, одна й таж головна ідея переходить через весь той ряд віків, в так одмінних політичних і культурних обставинах". Однак, праці істориків народницької школи доводили виклад подій до кінця XVIII ст., і той же М. Грушевський, лише в останнє десятиріччя своєї наукової діяльності почав активно працювати над тематикою XIX ст., заявивши у 1925 р. про можливість, в головних рисах, доповнити свою стару схему української історії культурними сенсами XIX ст., відповідно до етнічного бачення української історії та національно-культурного відродження, яке пережили українці у складі Російської та Австрійської імперій.
Внаслідок такого підходу, писав О. Оглоблин, широка й повноводна ріка культурно-історичного процесу переходила у вузький, хоча і сильний потік, за межами якого залишалося майже ціле суспільне життя тогочасної України. И, що головне, українська національно-визвольна рух XX ст. та відродження української державності уявлялося не як наслідок культурного розвитку України в XIX ст., а як щось випадкове, залежне від сторонніх обставин, подій і чинників, без яких його могло б не бути.
Протягом 1702–1704 років Семен Палій<span> разом з Самусем очолював повстання («друга Хмельниччина») на Київщині, Брацлавщині, Поділлі й Волині проти панування Польщі.</span>
Щоб хоч якось себе розважити, Ярослав знаходив утіху в читанні книг. Завдяки цьому, він став першим освіченою людиною, що знала грамоту. Також можна зустріти в стародавніх джерелах інформацію про князя, де його називали «Кривим». Правда, так нарекли його ні Київської слов'яни, а вороги. Внутрішня і зовнішня політика Ярослава Мудрого відзначилася розсудливістю і несла користь російського народу. Саме тому в той час зміцнилася правота вирази: «Кульгавий означає мудрий». Першим періодом життя Ярослава стала боротьба за Київ. Коли він досяг зрілого віку, Володимир Святославич призначив його ростовським князем. Після раптової смерті Вишеслава Ярослав Мудрий став новгородським правителем. Коли Володимир Великий помер, між його синами виникла боротьба за київський престол. Події міжусобної війни описані в «Повісті временних літ». Київ був захоплений Святополком I Окаянним, який був Туровського князя. Він, маючи мету прибрати всіх суперників, вбиває братів Ярослава Мудрого. І добрався б і до останнього, але київського князя попередила про небезпеку його сестра Предслава.
Джерело: <span>http://faqukr.ru/osvita/38098-vnutrishnja-i-zovnishnja-politika-jaroslava.html</span>
КОНСТИТУЦИЯ ПОЛЬШИ
Второй период царствования Александра I (1815–1825 гг.) в исторической литературе принято считать консервативным, отождествлять с понятием «аракчеевщина» (время политической реакции). Однако после победы в войне с Наполеоном, когда реформаторские намерения императора совпадали с ожиданием перемен в среде свободомыслящего дворянства и крестьян, отстоявших Родину в борьбе с врагом, сложились условия для осуществления преобразований.
Одновременно с разработкой проектов по крестьянскому вопросу велась работа над конституционными проектами. 27 ноября 1815 г. Александр I даровал конституцию Царству Польскому.