І йшов кінь до міста. Він пишався собою, що зміг утікти від інших коней, він пишався своєю білизною та красою. Він переночував у полі та вранці вирішив не йти до міста, бо його б знову зробили трудовою худобою. Він вирішив йти, куда очі глядять. Йшов він довго, отже зупинився і знову почав згадувати пращурів. гордих, красивих і не на диво, білосніжних. Отже, знайшов він доброго чоловіка через кілька місяців голоду та холоду. Той його приютив, годував ти приглядував за ним. Чоловіка звали Степан. Він його відмив від бруду та повернув йому тодішню білизну. Шептало був дуже вдячний Степанові за спасіння, адже помер би він десь у полі і ніхто б не помітив...
Cуддями були (якіїсь два Осли,одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа), сама найхитріша була лисиця, яка допомогла щуці втікти від покарання.
Мораль- Через дурість суддів, щука так і залишилась без покарання.
<span>На Кам’яному острові Пилип привів їх до Кам’яного
острова, де їх зустрів Василь Байлемів. На острові також були хлопці з
Воронівки, що нещодавно пішли козакувати та рудий Мацик. Після вечері та
розпитів у хлопців що і як там дома вони заснули. Вночі Грицик встав і побачив,
що собака пливе на острів і гукнув її до себе, та коли вона підійшла то був
здоровезний вовк. Гриць зойкнув. Це був Тишкевич! На крик прибігли козаки і у
вовкові впізнали Барвінка, який урятував Мацика і був вовком Швайки. Далі
почали розмірковувати хто ж це обкрадає козаків. Санько сказав, що в одному з
них впізнав Тишкевича. Далі Швайка сказав, що є погана новина на землі
Воронівки напали татари. Санько каже Швайці, що напевно щось сталося з Демко та
Тарасівкою. Самі на острові Козаки вирішили зібрати інших козаків, щоб відбити
полонених у татар та розїхалися. Швайка залишив Барвінка на допомогу хлопцям.
Хлопці перевірили острів та ближче до вечора помітили два човна з трьома
людьми. Один з них був Тишкевич. Тишкевич Троє висадились на острові, огледіли
його і нікого не знайшли (хлопці з Барвінком сховались). Тишкевич наказав двом
іншим плисти нижче та огледіти там острів, а сам залишився. Хлопці тим часом
взяли Тишкевича у полон та зв’язали йому руки. Коли ж повернулися ті двоє,
сказали їм, що на острові є козаки і передали одного злодія Швайці. Ті не довго
думаючи дременули з тих місць. Переказ «Джури козака Швайки» написав
Гнатюк О. Допит Повернулися козаки, вони відбили десяток бранців, але Мацик і
Швайко пішли проводити бранців. Тож Василь разом з іншими почали допит
Тишкевича, той сказав, що його звати Семен і просив його відпустити.
Вирішили дочекатися Мацика і Швайку, щоб вони вирішували хто ж він є. Та після
вечері його вже не було, він стрибнув на коня і втік. Гонитва Всі схопились на
коней та не знали куди скакати. Тут прискакали Мацик і Швайка. Швайка наказав
всім тепер забиратися на Зміїний острів, а сам продовжив гонитву за Тишкевичем.
За ним поскакали тільки Санько і Грицик. Швайко дізнався, що Тишкевич вже давно
слугував як пану так і татарам і постійно здавав козаків. Хоч Вітрик і був
найшвидший, але Тишкевич встиг доскочити до стану татар. Санькова врожба
Швайка, щоб відволікти татар пускає Вітрика і коней хлопців, самі ж ховаються.
Татари переслідують коней, а Іслам-бек з Тишкевичем розмірковують як далі
діяти. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Камяному острові.</span>
Душа – какое же тонкое это понятие. Она все чувствует и понимает без слов, и многие ее отождествляют с интуицией. Душа своим тихим голосом всегда подскажет, поможет принять правильное решение.
И как часто мы, спустя какое-то время после наступления исхода сложной ситуации понимаем, что чувствовали «нутром», что надо было поступить по-другому. Именно душа тогда подсказывала нам – не так, не так! Но мы следуем разуму или сиюминутному стремлению.
Часто мы не можем понять, что происходит с нами – чего-то не хватает. А чего не хватает? Мечемся, переживаем, ищем. Как же трудно искать то, что не знаешь, как выглядит!
Какое огромное количество времени нашей жизни отнимает работа и стремление к большим, высоким, таким благородным целям. Ведь мы делаем это все ради наших близких. И часто не замечаем, как в вечной занятости все больше отдаляемся от них.
Однако никакие материальные цели не дадут полного счастья, и не помогут понять в полной мере, что такое настоящая душевная гармония. Именно изнутри души мы способны ощутить степень наполненности нашей жизни. Именно душа всегда вовремя, а то и заранее сигнализирует нам о том, что «что-то тут не так».
<span>
</span><span />
Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.