Світло-підмет,іменник, хлюпнуло,застрибало,замиготіло-присудок,діеслова, сяйною-означення,прикметник, хвилею-дотаток, верхівках дерев-додаток. Некоторые не знаю
<span>Ліс, або, як серби кажуть, шума, - це не просто сосни та дуби. Гадаю, тут вставлена конструкція.</span>
Осене, красуне моя золотава! Ти нагадуєш мені ту руду лисичку, яку миттєво я побачив у лісових хащах. Опале листя, твій шерех нагадує мені дощ і навіює тиху печаль. Листопаде, твоя жовта заметіль схожа на вишукане мереживо. Що ж ти так рано до нас прийшла, люба осене? Пташки, не летіть від нас, ще рано вам у вирій. Квіти, залишайтесь такими ж яскравими, як влітку. Ми ще не намилувалися вами. Хмари, не закривайте небо сірим покривалом, а ти, сонечко, виглядай частіше. Синє море, залишайся теплим якомога довше! Будь довгою і теплою, щедрою і гарною, красуня-осінь!
Квітка просто цвіте,грає пелюстками, ледь-ледь ворушаться її чорні бровенята.
Я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. Ну, звичайно, не всю. Бувають і погані вірші. До того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори.
Мені ближче сучасні поети. Зараз читати нові вірші допомагає Інтернет. Часто знаходжу там твори, які подобаються. Імен авторів я потім, мабуть, не згадаю. А от поезії залишаються в пам'яті.
Звичайно, я люблю українську класичну поезію. Справжнім генієм є Тарас Шевченко, і рівних йому немає. Дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія Лесі Українки. “Ще не було епохи для поета, але були поети для епох” - ці слова точно про них написала Ліна Костенко.
Також прекрасна лірика Максима Рильского та Володимира Сосюри. А які чудові вірші про кохання писав наш поет Павло Тичина! Читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця.