Кожний народ, що створив дійсно велику цивілізацію, має у своїй скарбниці епічні твори, що зберегли історію, характери та звички, дух предків, ідеали нації, які пройшли випробування віками і тисячоліттями. У триєдиної гілки слов’ян, що складали Київську Русь, таким твором є «Слово про похід Ігорів». Воно було створено у неспокійні часи формування слов’янської державності, потім на довгі віки була втрачена.Справжнім дивом, але й історичною закономірністю, було друге відкриття «Слова про похід Ігорів» напередодні Вітчизняної війни 1812 року, коли знов виникла необхідність спертися на загальнонародний дух. Починається «Слово про похід Ігорів» із заклику до співців розповісти про похід «князя Ігоря, Ігоря Святославича» не за старими поетичними канонами, а правдиво і точно. І ллється пісня про давніх лицарів-воїнів, хоробрих, загартованих, що змалечку звикли до ратного життя. «А мої ті куряни-воїни вправні, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані…» Всеволода автор називає «буй-туром», могутнім і славетним воїном. Ігор — молодший, але теж відважний воїн іде зі своїм військом на половців. Початок походу переслідують страшні віщування — сонячне затемнення, дивовижна поведінка тварин, гроза. Над військом кружляють хижі птахи, наче очікуючи загибелі воїнів. Але Ігор каже: «Лучче ж потятим бути, аніж полоненим бути». З такими воїнами, як русичі, честю буде і перемога — «напитися шоломом з Дону», — і славна загибель. Двічі зустрілися русичі та половці. У першій сутичці руські воїни перемогли, узявши багато здобичі. Але Ігор хоче продовжити похід на ворога, хоче визволити від нього рідну землю. Другий, страшний бій попереду. Образи великої поетичної сили автор «Слова про похід Ігорів» використовує, щоб розповісти про нього. Криваві зорі віщують велике побоїще, чорні хмари затьмарюють, ніби чотири сонця, чотирьох князів. Наче грім із дощем зі стріл, сунуть з Дону половецькі війська. Ріки змутніли, земля гуде, а над полями стоїть курява — це половці ідуть, «од Дону і од моря і зо всіх сторін руські полки обступили». І почалася велика битва. Але замало було русичів, не підтримали їх інші князі — і полягло військо Ігоря та Всеволода, а Ігор потрапив у полон. Йому вдалося втекти, одинадцять діб він іде, ховаючись від ворогів. Тут автор «Слова про похід Ігорів» робить несподіваний хід. Ігор повертається без перемоги, без здобичі, але по всіх містах його зустрічають, як переможця, а в Києві дзвонять великі дзвони. Це свідчить про симпатію автора до людини, яка, незважаючи на безнадійність справи, продовжує боротьбу.<span> </span>
Том Сойер был непослушным мальчиком, ходил в воскресную школу и любил Бекки Тэтчер. Однажды с друзьями пошёл на кладбище ночью (не помню зачем, какие-то суеверия) , там они стали случайными свидетелями убийства доктора. Убил индеец Джо. Потом Тому снились кошмары про убийство, был суд и Тома вызвали как свидетеля (он поклялся на Библии говорить только правду) , он и рассказал правду. Присутствовавший в суде индеец Джо сбежал через окно и исчез.
<span>Тем временем Том с Бекки и другими друзьями пошли на пикник, а Том и Бекки ушли в пещеру и там заблудились. Когда Том ищет выход, он видит там индейца Джо и соображает, где спрятан клад. Позже они с другом Геком возвратились в пещеру и забрали деньги. Индеец Джо погиб в пещере, т. к. вход в неё заколотил отец Бекки. </span>
Епітети: теплота родинного інтиму, весело і з ляском серед печі гуляє, малесенька дитина, світанковим маминим вогнем. Порівняння: мати знає більше, аніж я. Метафора: на шибах досвіток не скрес, мотузочком диму хату прив'язала до небес, душа світліє перед днем, прив'язана до неба світанковим маминим вогнем. Персоніфікація: полум'я гуляє, зникає гіркотина, не катує серце печія. Зменшувальні суфікси: мотузочком, малесенька.
Софійка дуже хотіла допомогти Вадимові, тому що вона його кохала. Вона надіялась якщо допоможе йому, то він її покохає. Але він і не здогадувався що Софійка ризикує своїм життям заради нього.