Виднокіл, обрій,.........Лелека, чорногуз,.......багаття
Вітчизна, як мати, у світі одна! Україна - це наш рідний край, наша дорога і мила Вітчизна
Мені здається,що темніє.
Здається,темніє.
Літо ,кажуть,буде дощове.
Люди кажуть,що не мають за що хліба купити.
Він може вчитися на відмінно,але не хоче.
Сашка десь довго немає,може, забл
укав?
На щасті,Василь побіг у поле і сказав,що завтра буде дощ.
Дощ,на щастя ,закінчився.
Твір-мініатюра на тему "Мої улюблені квіти":
Я дуже люблю квіти. Мої улюблені - це ромашки. Вони вражають мене своєю чарівною простотою. Найбільше я люблю дрібненькі ромашки, які збирають у полі. Такі квіточки мають голівку розміром з десять копійок.
Пелюстки у ромашок тоненькі, наче голочки. Самі вони білі. А серединка цієї квітки жовта. Є й великі ромашки. Вони також дуже гарні. Коли я гуляю лісом, завжди приношу додому мої улюблені квітки. Бабуся робить з них цілющий відвар, а я насолоджуюсь їх прекрасним виглядом.
«Друг — це тієї, хто входити у твої двері, коли весь світло виходить із них». Беззаперечна істина для багатьох з нас, але й саме вона, ця істина, викликає безліч питань, дискусій, обговорень. Одного разу ти зустрінеш найближчу тобі людину за думками, мріями, спільними інтересами. Дуже важко одразу зрозуміти, кого ти зустрів — справжнього друга чи просто приятеля. Яким ж має бути справжній друг, як його виявити серед багатьох знайомих, з якими ти проводиш годину? Перш на, справжній друг, мабуть, це та людина, котра приймає тобі таким, як ти є. Недарма ж кажуть, що друг — це тієї, хто знає усі твої недоліки й все-таки любити тобі. У мене особисто є справжній друг — Сергій. Спочатку я - не знавши, справжній він чи не справжній, але й потім один його вчинок усе задля мене прояснівши. Сергій перейшов до нас у 8 класі. На перший погляд він Мені не зовсім сподобався: задерикуватий, дещо зарозумілий хлопець (як я тоді подумавши). Єдине, що його вирізняло, — це знання математики. Математику він любити й добро знавши. Я ж до цого моменту вважався кращим учнем саме із математики. Відчуваючи певну заздрість, я намагався якомога понад принизити його: то смикну за сорочку, то зафутболю портфель, то назву очкариком. А він — нічого, сидить собі, формули пише. І вісь наставши годину піврічної контрольної роботи. Всім роздали заподіяння, я швиденько впорався із п'ятьма із шести запропонованих, а шосте — найважче — ну ніяк. Сиджу, мучуся, дивуюся — Сергій все розв'язав й сидить склавши руки — перевіряє. Я мовчу (списати ж у нього соромно), сиджу, почервонів від напруження. Раптом папірець на мою парту — ляп! Розгортаю, в якому було розв'язання задачі. Я підвів очі і подивився на нього. Сергій не посміхався, не іронізував, просто і відкрито дивився на мене. Ми були уже не ворогами, ми були партнерами, які пов'язувала таємниця. З того години Сергій неодноразово доводив, що він справжній друг. Він ніколи не відвертається від мене в скрутному становищі. Від й маєш: «Друг — це тієї, хто входити у твої двері, коли весь ,світло виходить із них».