Я думаю надо писать так
Моя турбота про рідних і близьких
Я допомагаю і мамі і бабусі і дідусю і татусі.Мамі я домопамагаю мити посуд бабусі поливати квіти дідусю с татом ремонтувати речі.Але якщо кажучи чесно ця робода важка і втомлювача,але близьким треба домопагати при любій скрутній хвилині!Моя турбота про друзів це те якщо я можу йти а мій друг пітскользнеться я допопожу! абож якщотреба щось с ним написаті теж....
Вірш Грицька Бойка вчить нас бути працьовитими. Допомагаючи однин оному діло буде йти швидше. А наш "консунсультатн" нічого не роблячи постійно командував. Тому коли він помилився діти непросто поправили його, вони таким чином хотіли показати, що Мишко просто був "зайвим"
<span><span>Українська пісня — це історія народу-трудівника, народу-воїна, що цілі віки бився за свою свободу, що цілі віки витрачав усю свою силу, свою кров, своє життя на виявлення своїх здібностей, на збереження своєї гідності.
Хто не був зачарований українською піснею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим. Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою барв, її чарівною силою, що піднімає нас до вершин людяності, гідності, творчості!
Яка мати не співала пісень над колискою дитини!
Народна творчість, народне мистецтво — могутнє духовне дерево. Бурштиновими краплями виступає на ньому чарівна живиця поезій, мрій наших предтеч, збережена у прекрасних піснях. Із золотої цієї криниці ми черпаємо скарби народної мудрості. А скільки дотепних висловів у піснях, скільки влучних означень! Як милуємося красою живого народного слова!</span><span>
</span></span>
Давні корені мають українські думи. Вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле України та відданих рідній землі героїв. Одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «Дума про Марусю Богуславку». Мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — Марусі Богуславки. Він видався мені цікавим і неоднозначним.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила допомогти їм. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків:
Ой, козаки,
Ви, бідші невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте…
Вона просить звільнених бранців заїхати до її родини в рідне місто Богуслав. Вона не хоче, щоб батько «збував великих маєтків» і викупляв її. Минуло багато часу, і дівчина вже перейняла іншу віру «для роскоші турецької. Для лакомства нещасного». Але я гадаю, що не можна вважати, ніби Маруся « потурчилась, побусурменилась». Хоча її життя пройшло в неволі, але героїчний вчинок залишився в пам’яті народу і вилився в думі.
Тема: згадка про минуле дитинство
Идея: журба за дитинсвом
Осн. думка: Одпливає одходить життя.
Жанр або пейзажна, або інтимна.
Віршований розмір анапест з амфібрахієм
худ.з засоби епітети (голубими очима, голубими дорогами), метафори (одпливає, одходить життя), рефрен (перша строка є і останньою).