Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Повість учить нас, що людина, незважаючи на соціальні умови, повинна бути великодушною, повинна розуміти оточуючих, щоб ніякі причини, перешкоди, труднощі не змогли б зробити з неї егоїста та власника. Тож будемо цінувати родинні стосунки, підтримувати одне одного, бо дружба та злагода між членами родини — це запорука спокійного, довгого, щасливого життя.
<span>Що ми маємо на увазі, коли кажемо: «У цієї людини лірична душа»? Напевно, що така людина співчутлива, здатна глибоко відчувати красу, перейматися чужим горем і щастям, як своїм власним. Такі риси властиві натурам витонченим, інтелігентним. Отже, ліричність — це гарна риса, яку треба виховувати й розвивати в собі. Зустріч з поезією Лесі Українки й допомагає нам у цьому. Часто буває, що словами всього передати не можна, буває так, що про почуття й переживання говорять звуки і барви, граючи на живих струнах душі. Якщо зазирнути у внутрішній різнобарвно-музичний творчий світ славетної української поетеси, доторкнутися потаємних глибин її поетичної душі, почуєш звук струни, яка «буде урочисто і тихо лунати, і пісня від серця поллється»\\</span>
Аж серце радіє, що Вкраїна міцніє.
Аби живі, а що голі — то нічого: колись і наша візьме.
Або волю здобути, або дома не бувати.
А йому щодня неділя.
Аби день переднювати та ніч переночувати.
Аби цвіт, а ягідки будуть.
Аж до діброви чути ваші розмови.
Або розумне казати, або зовсім мовчати.
Аби день до вечора.
Аби голова на в’язах, а розум дарма.
Або грай, або гроші вертай.
Або пан, або пропав.
А вдарило б на тебе з ясного сонця.
Аби шия — ярмо буде.
Аби руки і охота, буде зроблена робота.
Аби розум — щастя буде.
Або рибку їсти, або на дно сісти.
Або зі щитом, або на щиті.
Або зиск, або втрата.
Ані з плечей, ані з очей.
Багато снігу — багато хліба.
Бджоли раді цвіту, а люди — літу.
Бджола мала, а й та працює.
Без охоти нема роботи.
Білі руки роботи бояться.
Без роботи день роком стає.
Без вітру і трава не шелестить.
Боїться, як торішнього снігу.
Буде утіха, як з дірявого міха.
Бережи, як ока в лобі.
Бачить так, як та сова вночі.
Багато, хоч греблю гати.
Буває, що й черенок блищить.
Батога з піску не сплетеш.
Батогом обуха не переб’єш.
Бачить глаз, а зуб не дістане й раз.
Бовть, мов козел у воду.
Борода по коліна, а розуму , як у дитини.
Були б пиріжки — будуть і дружки.
Баба знехочу ціле порося з’їла.
Без вогню пече.
Брехнею світ перейдеш, а назад не вернешся.
Брехень багато, а правда одна.
Брехун на всі заставки.
Брехали твого батька сини та й ти з ними.
Брехливу собаку далеко чути.
Брехливий чоловік — як вугілля: хоч не спалить, то очорнить.
Брехнею хліба не їсти.
Будеш трудитися — будеш кормитися.
Без діла слабіє сила.
Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати.
Без вірного друга великая туга.
Біля сухого дерева й сире горить.
Біль без язика, але каже, де болить.
Був кінь, та з’їздився.
Був колись горіх, та звівся на сміх.
Боятися смерті — на світі не жить.
Біда вівцям, де вовк пастушить.
Бояться пса не того, що гавка, а того, що лащиться.
Без мила голить.
Бездонної бочки не наллєш.
Бесіди багато, а розуму мало.
Борода не робить чоловіка мудрим.
Без трудів не їстимеш пирогів.
Без діла сидіти, то можна одубіти.
Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче.
Боязливому по вуха, сміливому — по коліна.
Було б здоров’я — все інше наживем.
Бережи одяг, доки новий, а здоров’я — доки молодий.
Багато няньок — дитина без ока.
Було, та загуло.
Були у кози роги, та стерлися.
Беруть завидки на чужі пожитки.
Багато диму — мало тепла.
Багато галасу даремно.
Без Гриця й вода не освятиться.
Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.
Береться за діло, як п’яний за тин.
В сраці був, гімно видів.
Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться.
Вмій пожартувати, знай, коли і перестати.
Видно, хоч голки збирай.
Від добра добра не шукають.
Все минеться, одна правда останеться.
Вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче.
Восени і курчатам корми будуть.
Восени і горобець багатий.
Він і комара не скривдить.
Вірний друг — то найбільший скарб.
Він укусить і меду дасть.
Всякий молодець на світ образець.
Все любить міру.
Від своєї тіні не втечеш.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить.
Ворона й за море літала, та дурна верталась.
В очах мигтить, а в голові свистить.
Вітер свище в голові.
Високий — як дуб, а дурний — як пень.
Високий до неба, а дурний, як треба.
Великий дуб, та порохнею напханий.
Воскова вдача: аби до тепла, так і тане.
Вали кулем — потім розберём.
Віл коня шукає, а кінь його виглядає.
В очереті шукає сучка.
В криницю воду лить — тільки людей смішить.
В лісі був, а дров не бачив.
Виміняв шило на швайку.
В невмілого руки не болять.
Вона співає, як муха в глечику.
Ви по-вашому, а ми по-нашому, а вони по-своєму.
В гості збирайся, а вдома пообідать не забудь.
В чужому глазу бачить зразу, а в своїм — ні разу.
Всіх би перегнав, та бігти боюсь.
Ви утрьох, та злякались вовка, а ми усеми, та тікали від сови.
Вже не в одній чарці денце бачив.
Воду п’ють, а голова з похмілля болить.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
Від ледачого чую, то й не дивую.
В гарячці лежить, а без пам’яті хліб їсть.
В роботі «ох», а їсть за трьох.
Вдача собача: не брехне — то й не дихне.
Вір своїм очам, а не чужим речам.
Від людського поговору не запнешся пеленою.
Великої треба хустки, щоб зав’язати людям усти.
Він набалакає, що й на вербі груші ростуть.
Високо літав, а низько сів.
Величається, як заєць хвостом.
Вертиться, як сорока на тину.
В чуже просо не пхай носа.
Вчепився, як рак.
Ворона маленька, та рот великий.
Він такий, що з вареної крашанки курча висидить.
Він по крашанках пройде і ні одної не роздавить.
Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.
Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.
В очі любить, а за очі гудить.
В лиху годину узнаєш вірну людину.
В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співають — так чують.
Від малих дітей болить голова, а від великих — серце.
Великі діти — великі й турботи.
Всякій матері свої діти милі.
Від огня, води і злої жони — Боже борони.
Вона за ним сохне, а він і не охне.
Волос сивіє, а голова шаліє.
<span />