- Привіт, мамо. Як справи? Що нового на роботі?
- Привіт, Марічко. Все прекрасно. Сьогодні до нас привезли дівчинку з зламаною рукою.
- І що? Вона плакала?
- Ні, вона була мужня і не проронила сльозинки. За це ми пригосли її цукеркою. Ще ми лікували, хлопчика- футболіста. Разом з ним, у палаті, лежав 5-річний хлопчик, який боявся уколів і плакав. Футболіст під час уколів розповідав йому цікаві історії про футбол. Малий захоплено слухав і не помічав, як йому проаходять процедуру. Ось так пройшов день.
- Класно.
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.
Ви не написали, переказ якого тексту вам потрібний. Я припускаю, що це текст з відручника
О.В. Заболотний. Українська мова
Урок 4. ВИБІРКОВИЙ ПЕРЕКАЗ ТЕКСТУ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ "ПОДОРОЖ ДО СВЯТИХ МІСЦЬ" (За У. Самчуком).
Якщо це так, то ось вам переказ того тексту:
Подія, яку Володька добре запам'ятав, сталася перед самими жнивами. Кілька молодих жінок прибули з Дерманя. Вони їхали до Почаєва і покликали Катерину і Володька з собою.
Володько дуже хотів поїхати, та й мати не бкла проти. Мати сказала, що вже з десять разів ходила відвідати те саме святе місце, де на камені лишився вічний слід ноги самої Божої Матері.
Звечора топили печі, смажили м'ясо та пекли коржі в дорогу, а на другий день раненько пішли. Почаїв був ще дуже далеко, аж двадцять два кілометри до нього, але з гори Хрест уже було видно золоту баню його дзвіниці. Мандрівники зійшли з гори вниз, і баня Почаєва сховалася.
Люди йшли через вбогі розбиті села, бачили виснажених людей. Були дуже помітні сліди минулої війни.
У селі Дунаїв мандрівники перепочили та поїли, випили холодної джерельної води. Від каплиці, де раніше завжди відпочивали мандрівники, лишився тільки один фундамент. На місці каплиці поставили хрест зі скарбонкою для пожертв.
Володько сидів в гурті мандрівників на камені і думав про минуле, теперішнє та майбутнє. Його засмажене сонцем обличчя горіло, боліли ноги. Думав про війну, що нещодавно минула.
Мандрівники пішли далі. Молоді дівчата сміялися та жартували. Володькові теж було радісно, але він не сміявся. Він усвідомлює, що ступає по тих місцях, де кожний камінець пам'ятає про війну. Повз дороги лежать сліди: розбиті військові вози, набої, різні речі. На полях видно багато ям від стрілен.
Коли проходили Почаївський ліс, теж бачили сліди війни: розкидані речі, розторощені стовбури дерев та укриття.
У лісі було прохолодніше, тому іти було легше. Жарти і сміх стихають, бо Почаїв вже недалеко. Мандрівники вийшли на узлісся та зупинилися, стали на коліна та перехрестилися. Володько теж перехрествся. Він був дуже вражений, бо перед його очима постала велетенська лавра зі всіма будовами. Володько бачив її на малюнках багато разів, але на власні очі - впереше.
Враження, що охопило хлопця, було дуже сильним. Володько бачив лише цю святиню, до якої впродовж віків здалеку йшли люди, щоб вклонитися їй.
Тут ударив гучний дзвін, і від його рокоту все затремтіло.
Усі встали, взулися і пішли, бо ціль вже була близько, а великий дзвін гудів все потужніше.
Неблизька путь( ж.р.), дорога салямі( ковбаса - ж.р.), набридлива цеце( муха - ж.р.), далекий Сибір( мiсто - ч.р.), білий накип ( ч.р.), П'ята Авеню ( вулиця - ж.р.), смачна кольрабі ( капуста- ж.р.), породистий собака ( ч.р.), Чорнобильська АЕС( станцiя - ж.р.), жовте таксі ( незмiнюване - с.р.), повноводна Міссісіпі ( рiчка - ж.р.), якісний шампунь ( ч.р.), зубний біль( ч.р.), високий ступінь( ч.р.), смачна івасі ( риба - ж.р.), молодий шимпанзе( ч.р.), співучий колібрі ( ч.р.), смачне рагу ( ч.р.), іграшковий поні( ч.р.), глибока Онтаріо ( рiчка), підтверджене алібі( незмiнюване - с.р.), чорна вуаль ( ж.р.), смугастий тюль( ч.р.), хронічний нежить( ч.р.), смачна путасу( риба - ж.р.), молодий какаду( ч.р.), шановний маестро( рiд професiï - ч.р.), зелений ківі( ч.р.), велика фальш( ж.р.), широкий Дніпро( ч.р.), демократична Нікарагуа ( ж.р.), рожевий фламінго( ч.р.), надзвичайне соло ( незмiнюване - с.р.), молодий кюре ( ч.р.), дієва МВС ( служба - ж.р.), жовта гуаш ( ж.р.), білий рояль ( музичний iнструмент - ч.р.), чорне фортепіано ( ч.р.), сильна мігрень ( ж.р.), смачний сулугуні( сир - ч.р.), раптовий торнадо( природнi умови- ч.р.), відповідальна СБУ( служба - ж.р.), промислове Чикаго( мiсто - ч.р.), моє амплуа ( незмiнюване - с.р.), нічний портьє ( ч.р.), десятковий дріб ( назва мiр довжини, ваги i часу - ч.р.), висока Ай-Петрі( гора - ж.р.), молодий дендi ( ч.р.), ранкове Осло( мiсто - ч.р.), нова АТС ( станцiя - ж.р), харківський ПТУ ( вищий заклад - ч.р.).
Бiльшiсть слiв без короткого пояснення - вийнятки, тому ïх потрiбно запамятати!