Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. Ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу.
Наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. Уявлення про Бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло.
Образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. Найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та ін.), духи оселі (домовик, похат-ник та ін.). Ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.
Під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. І свідченням тому є глибоке проникнення М. Коцюбинського під час створення повісті «Тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. Саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання.
Початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (Іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня).
Своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. Коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів.
Так, малому Іванкові привидівся щезник в оточенні цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. Отже, для малих Марічки та Іванка світ здавався казкою.
Злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. Іван бачить божественне і в християнському Богові, і в природі. Навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. Так, у повісті змальовано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування Святвечора, коли Іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».
Олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий спосіб людина намагається пояснити все невідоме. А ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним.
Кожна важлива справа на полонині супроводжувалась ворожінням або іншими ритуальними діями, що надають їй таємничості. Можливо, саме від цього й характери гуцулів здаються таємничими.
Навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «Тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю.
Багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя людини, різноманітним випробуванням, явищам навколишнього світу тощо. У традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців, зокрема гуцулів, елементи міфів максимально наближені до щоденного побуту селян. Втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості.
Отже, фантастичні образи повісті служать для створення романтичної історії, забарвленої етнографічним колоритом, і передають особливості психології персонажів.
На мою думку, кожен з нас повинен знати минуле нашого народу. Адже якщо ми знатимемо минуле, ми побудуємо майбутнє. Ми повині пам"ятати 2 світову війну, адже наший народ прийняв таку жертву, задля спокою, задля миру. І вони дочекалися цього дня, 9 травня ми святкуємо день перемоги. Ми повині знати, які були жертви. Тому що, якщо ми будемо знати і пам"ятати це, то ми зберігатимемо спокій і мир в нашій державі. Ми повині знати історію, хоча би для того, щоб існувати. Бо той що не знає історію свого народу, неуч. Отже Минуле нашого народу потрібне для нас, і ми не повині забувати, про це ніколи.
<span>Настя це символ України. Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену боротьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про допомогу їй. Не було нероздільного зв'язку з Україною, зі своїм народом. На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею , літературному й музичному обдарованню. Любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням. Вона була надзвичайно розумною, знала кілька мов.</span>
Твір «Човен» Є.
Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській
літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские
приказки» й позначений виразними рисами романтизму.
Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що
вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі
розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно
розбиває одинокий човен.
Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної
поетики; хвилі — «мов чорнії гори», хмари — «як темная нічка», громи
гуркотять — «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».
Проте у автора відсутнє відчуття приреченості…
Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і
навіть більше — розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою
одним»,- свідчать про активність накресленої автором життєвої програми.
Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і
лштее горе» минуть його в столиці, автор ради служіння вищій меті
сміливо пускається в «світ білий».
Вірш «Човен» стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним
маніфестом молодого Є. Гребінки.
У вірші «Човен» Гребінка висловив свої душевні переживання, свої
побоювання, свої роздуми про майбутнє життя. Але цей твір є близьким
кожній людині, бо всім нам властиві почуття і переживання, які вклав
поет у вірш.