[л' у б ó в й у ]
6 букв, 7 звуків.
3 склади, другий з них - наголошений
л' - приголосний, дзвінкий, м'який.
у - голосний, ненаголошений.
б - приголосний, дзвінкий, твердий.
ó - голосний, наголошений.
в - приголосний, дзвінкий, твердий.
й - приголосний, дзвінкий, м'який
у - голосний, ненаголошений.
[к р á ш ч е(зверху над е написати и, як степінь) ]
5 букв, 6 звуків.
Два склади, перший - наголошений
к - приголосний, глухий, твердий.
р - приголосний, дзвінкий, твердий.
á - голосний, наголошений.
ш - приголосний, глухий, твердий.
ч - приголосний, глухий, твердий.
е - голосний, ненаголошений, наближений до и.
Я дуже хочу піти до цирку.Хочу побачити чудернацькі фокуси,неймовірних повітряних гімнастів,які літають,немов справжні пташки.Як добре повеселитись разом із клоунами!Здаеться,що вони найсмішніші люди на усій планеті.Там будуть африканські слони,злі тигри та невгамовні мавпочки.Також хочеться послухати веселі пісні та частівки.А як не замилуватися гімнастичними вправами акробатів!Як відомо-сміх подовжуе життя,а у цирку я точно здобуду багато веселих емоцій!
Батьки хочуть віддати дочку за багатого нелюба (хай він буде старим, некрасивим чи придуркуватим) – класичний сюжет в українській літературі й фольклорі. «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка серед них вирізняється: історія ця майже всуціль весела, з хепі-ендом, а крім того, український класик створив у п'єсі колоритний образ Стецька, чиє ім'я використовують як загальну назву.Григорій Квітка-Основ'яненко створив образ Стецька як дурника, з якого сміються – і герої п'єси, і читачі з глядачами. Його не жаліють, не співчувають йому. І така реакція начебто цілком природна й зрозуміла. А чому він потрапляє в ситуацію, коли стає потіхою для інших, – уже зовсім інша історія...У цій історії могли б бути всі передумови для трагічного фіналу. Адже герої балансують на межі і поводятьсядуже по-українськи – плачуть і жаліють себе замість того, щоб зупинитися й прийняти правильне й очевидне рішення: «Ми любимо свої болячки, любимо страждать, плакать, жаліться. Самі придумуємо собі проблеми, щоб поплакати над ними. От і виходить абсурд. А треба встати й зупинитися. Адже й так зрозуміло, як треба жити! Ні, ми довго поплачемо, постраждаємо, де страждати, може, й не треба. Одарці шкода Олексія, він їй дуже подобається... Але ж Кандзюбина худоба! І вони плачуть. А збоку так смішно. А взяв би Олексій молота, та одігнав усіх...».
«Сватання на Гончарівці» – класична українська п'єса.
Вирішив носити цей капелюх.
Вирішив - головне слово.
Вирішив(що робити?) носити.
Як гарно було в лісі! Попереду росли молоденькі берізки, далі осілі дубочки, сосни і старенька, але неймовірно красива калина. Її розлогі гілки були одягнені в великі червоні грони ягід. Неможливо було пройти повз ту красу. Десь поряд витьохкував свою чарівну пісню соловейко. І від тої краси на душі було так радісно і весело, що самому хотілось співати. Сонячний, теплий, прекрасний день гармонійно поєднувався з величчю неосяжної природи.