Бiжить <span>ллється</span> (рiка плине)
Друзі це такі люди які завжди поруч, завжди підтримають, дадуть пораду. Людина яка має друзів може вважати себе щасливою та багатою. Адже друзі це велика цінність.
Я вважаю що мені дуже повезло. Моя подруга дуже хороша, розумна, чуйна людина. Я знаю що можу поділитися з нею всім. Вона неодноразово давала мені розумні поради. Вона завжди підтримує мене і в кожній ситуації ми разом шукаємо компроміс. Знаймі ми давно, з самого дитинства а дружимо до сих пір, стараємось не сваритись.
Бережіть своїх друзів, це головне в житті!
1. Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені (М.
Коцюбинський).
2. О, як усе навколо розцвіло! (В. Сосюра).
3. Гей, гей!
Море, грай, реви, скелі ламай! (Т. Шевченко).
4. Ой, як болить моє серце (Нар. творчість).
5. Ви ще не мисливець? Як же це так? Ай-ай-ай-ай! (Остап Вишня).
7.
Дзелень, дзелень!.. — забило на вежі, видно, дев'яту годину (А.
Головко). 8. «Ку-ку, ку-ку, ку-ку...» — з віконечка над круглим
циферблатом вихопилася зозулька (І. Чендей).
Розділові знаки дуже любили Пунктуацію. Кожен з них хотів бути її правою рукою. І засперечались якось, хто з них найважливіший.
- Я! – голосно заявив Знак Питання. – Я після речення вмощуся, схожий на гачок. Всіх вас примушу запитати, а сам ні пари з уст – мовчок. А без питань люди не можуть розмовляти.
А ось виступив знак, стрункий, мов спис, він над крапкою завис, спонукає нас до поклику, а звемо його – Знак Оклику.
- Це не ви, а я головний! Це я даю людям радість!
Знітилась маленька Крапка і шепоче про себе:
- Маленька, менша від мачини, ні з ким не стану на борню. А при читанні, коли треба, й людини мову зупиню.
Маленькі сестрички Коми переглянулись між собою.
Збентежилися Тире і Двокрапка:
- Як це без нас зможе обійтися королева Пунктуація?
Лапки посміхнулися:
- Спробуйте без нас? Ага не вдається!..
Тут у суперечку Розділових Знаків втрутився король Синтаксис….
- Як ви вважаєте, що сказав король Синтаксис? (Усі розділові знаки важливі. Людині без них не обійтися. А крім того, треба знати, коли який використовувати.)
<span>Пізня осінь. Багато хто вважають цей час скучним. смутним і сумним. Напевно, так і є. Звичайно в цей період ллють нескінченні дощі, майже не виходить сонце, не співають птаха, дні виглядають сірими, починає раніше темніти. Дерева коштують уже зовсім голі, листи облетіли. Небо нависає низько сірими хмарами. Здається, сама природа сумує про те, що зібрано останній урожай, полетіли останні птахи на південь, іде останнє тепло. Є вірші в російського поета Миколи Некрасова, які дуже точно малюють цю непривітну картину:</span><span>"Пізня осінь,
Граки полетіли,
Ліс оголився,
Поля спорожніли."</span><span>У такі дні зовсім не хочеться виходити на вулицю, а тим більше, іти гуляти в ліс або навіть у парк. Земля сира, усюди сльота, без гумових чобіт навряд чи обійдешся, а в гумових чоботах - холодно. Вітер піднімається такий, що ламає парасольку як сірник або просто вивертає його навиворіт. Мало хто любить погоду наприкінці осіни. А Олександр Пушкін так і написав: "Дні пізньої осені сварять звичайно..." Тобто, звичайно люди зовсім не раді тому, що пропонує нам погода наприкінці листопада. Вони цілком справедливо лають кінець осені за погану погоду, нескінченний дощ і бруд. Людина в такий час здається собі дуже самотнім</span>