Потому что основные боевые действия протекали в европе.во-вторых,мировая война началась именно там.в-третьих,силы,воевавшие в европе и азии несоизмеримы.в-четвёртых,цели у японии и германии были различны:японии нужна была только юго-восточная азия.германии нужно было.чтобы весь мир был под их пятой
Ермин Ринашименто (ит.) или Возрождение (по фр. Ренессанс) появился в XVI в. у Джорджо Вазари, известного итальянского мыслителя.
Вазари рассматривал современную ему эпоху в искусстве как возрождение, наступившее после "мрачного средневековья" и полного упадка культуры. В XVIII в. термин был подхвачен Вольтером, в XIX в. распространён на всю культуру Италии ХV-XVI вв. и только позднее стал применяться для культуры стран Европы, прошедших через определённый этап развития.
Известный историк градостроительства А. Букин подсчитал, что в Северной Италии, Венеции, Флоренции - местах, откуда начали распространяться возрожденческие тенденции, из общего числа дошедших до нас соборов и палаццо (дворцов) 25\% построено в Средневековье (до XIII в.), 65 \% - в период Возрождения, и 10\% в последующие годы, после XVI в.
Возникает закономерный интерес к этому феномену, попытка выяснить, при каких условиях он произошёл и возможно ли его повторение впредь. Вместе с тем следует отметить, что в настоящее время отсутствует сколько-нибудь целостная и достаточно приемлемая общая концепция ренессансной культуры, способная объяснить ставшие известными подчас противоречивые факты.
<span>Кризисные явления в средневековой культуре стали обнаруживаться ещё в Х в.: всеми сословиями овладела жажда наслаждений ...люди думали только о чувственных удовольствиях, о еде, питье, внешнем блеске, красивых женщинах; высшие блага утратили всякую цену для этих изнеженных и нравственно грубых людей... Императорская власть исчезла, папская власть существовала лишь по имени. ...почти не было людей, которые вели бы такую жизнь, как требовала церковь; религиозность ограничивалась исполнением обрядов; в монастырях не осталось следов нравственного порядка.</span>
Розквіт давньогрецького мистецтва. Свого найвищого розквіту давньогрецьке мистецтво досягло в V-IV століттях до н. е. Саме в цей порівняно короткий проміжок часу були створені багато з тих найбільших творів грецького мистецтва, які і понині прикрашають багато музеїв світу. У цей період створювали свої творіння прославлені грецькі майстри: архітектори, скульптори, художники. В Афінах та інших містах Греції були зведені шедеври архітектури, які стали еталоном краси і зразком для наслідування на багато століть.
Архітектура Стародавньої Греції. Греки надавали великого значення зовнішньому вигляду своїх міст і піклувалися про їх прикрасі. Вони будували величні храми і пишні громадські будівлі, прикрашали площі біломармуровими портиками і безліччю прекрасних скульптур.
Найважливішими спорудами будь-якого давньогрецького міста були храми, особливо ті з них, що були присвячені богу – покровителю міста. У храмах елліни не тільки приносили жертви богам, а й зберігали міську скарбницю, принесені в жертву дорогі дарунки, військові трофеї. На площі перед храмами в свята проходили пишні церемонії і влаштовувалися урочисті ходи. Храми городяни намагалися робити якомога більш ошатними. Для їх спорудження залучалися кращі будівельники й архітектори, скульптори і художники, використовувався найдорожчий білосніжний мармур. Храми були найкрасивішими будівлями будь-якого грецького міста. Храм був вінцем давньогрецької архітектури. У ньому втілилися всі кращі досягнення будівельників та архітекторів Еллади. Зводився він на ступінчастому кам’яному узвишші і мав прямокутну форму. Зверху його вінчала широка двосхилий дах, підтримувана рядами високих колон. Спочатку їх робили дуже потужними і завершували зверху квадратною плитою. Такі колони називалися дорическими. Пізніше греки навчилися висікати більш тонкі і стрункі іонічні колони, що відрізняються вінчаючими їх зверху двома витонченими кам’яними завитками.
Грецький храм мав два фронтону. Зазвичай їх прикрашали статуями і рельєфами. Усередині кожного грецького храму поміщалася статуя того божества, якому він присвячувався. Найдосконалішим зразком грецького храму є Парфенон, зведений на Афінському Акрополі в V столітті до н. е. архітектором Каллікратом і знаменитим скульптором Фідієм.
Скульптура. Скульптори зображували не тільки богів і героїв, а й великих людей, знаменитих полководців, прославлених акторів, драматургів, атлетів. Статуями греки прикрашали площі та центральні вулиці міст, храми, громадські будівлі, театри. Наприклад, в Афінах за часів Перикла їх було так багато, що елліни навіть жартували: «Статуї в Афінах більше, ніж жителів». Матеріал, з якого скульптори виготовляли свої твори, був найрізноманітнішим. Їх вирізали з дерева, висікали з мармуру, відливали з міді та бронзи. Мармурові статуї зазвичай розфарбовували в тілесний колір, а дерев’яні нерідко обклеювали тонкими пластинами з слонової кістки, від чого вони теж набували відтінок людської шкіри. В очі скульптур часто вставляли блискучі дорогоцінні камені. Давньогрецькі скульптори навчилися не тільки точно передавати фігури людей, а й зображати їх у русі. На обличчях своїх персонажів вони намагалися відобразити напруга боротьби, радість перемоги, гіркота поразки. Сучасники говорили, що статуї найбільших грецьких майстрів настільки досконалі, що здається, ніби вони живі. Скульптори у своїх творах намагалися втілити образи, що викликають не тільки захоплення, але і бажання бути на них схожими. Вони прославляли красивого, здорового, гармонійно розвиненої людини, красу його тіла. Ідеалом справжнього громадянина були сильні чоловіки – борці, захисники і воїни – з могутньою рельєфною мускулатурою. Жіночі скульптури були втіленням грації та краси.
Неудача Булавина под Азовом заставила его вернуться в Черкасск. Здесь против него был составлен заговор знатных казаков, которые убили его 7 июля 1708 года.
Но и после смерти Булавина восстание продолжалось. Повстанцы осадили Саратов и сумели взять Царицын. Царским войскам удалось вскоре захватить Черкасск и другие мятежные города. Было казнено более 200 булавинцев. Однако сопротивление продолжалось до марта 1709 года. А крестьянские волнения в 60 уездах не прекращались вплоть до конца 1710 года.