<span>
Читання романів може не тільки
сприяти занурення у світ фантазій, а й надихнути на подвиги. Саме це і
сталося з головним героєм роману Мігеля де Сервантеса Дон Кіхот.
Хитромудрий ідальго з Ламанчі вів звичайне життя і користувався
авторитетом серед сусідів, поки не дістався до власної бібліотеки.
Лицарські подвиги і пригоди так вразили його, що він вирішив, ніби все
це нагромадження безглуздих небилиць - щира правда, що для нього в
цілому світі не було вже нічого більш достовірного. Одягнувшись в зброю
і видершись на стару шкапу, що отримала горде ім'я Росинанта,
новоспечений лицар відправився робити великі діяння.
Володіючи воістину лицарськими достоїнствами - благородною душею і
добрим серцем, хоробрістю і гордістю, порядністю та справедливістю, Дон
Кіхот задався метою звільнити Іспанію від злих чарівників, велетнів і
розбійників.
<span>Не маючи можливості зустрітися зі справжніми суперниками, він
закликав на допомогу уяву - і ось вже кипить бій з вітряними млинами. І
це - ще не самий ексцентричний вчинок. Герой роману намагався битися з
лютими левами, пускався в усі тяжкі, щоб прославити ім'я своєї дами
серця - Дульсінеї Тобосської.
Відірваність Дон Кіхота від реальності просто вражає. Здається, що він
не помічає, в якому часі живе. Тому не випадково його лицарські подвиги
виглядають смішними, а самого Дон Кіхота характеризують як
божевільного дивака, дурня і посміховисько, у якого вітряні млини
кружляють в голові.</span>
Але чи справді ідальго такий дурний? Адже поради, які він давав
Санчо Панси, який став губернатором, відрізняються мудрістю й
докладністю.
Мені здається, що Дон Кіхот - романтик і мрійник, що володіє власним
баченням світу, а його поведінка зумовлена прагненням допомогти, в
силу своїх можливостей, скривдженим, бідним і пригнобленим. На жаль,
сучасники не змогли зрозуміти і оцінити по достоїнству високі пориви
ідальго. І в цьому полягає трагізм його образу.
</span>
Жил был бумажный человек. Однажды он решил выйти из своей книжки. Он был другим, непохожим на остальных ему хотелось знать больше чем все остальные, он был очень любопытным! Ну так вот он вышел из книжки и упал на пол! А потом на него наступил мальчик Вова. Человечек был опечален! Он решил залезть обратно в книжку, но у него не получилось( Пробегавшая рядом собака съела его! Человечка больше никто не видел!
Вот сказка она была написана мной! В этой сказке есть внутренний смысл!
Оно не имеет названия. Его написал Иван Бунин в 1888 году.
Параход плывет по океану.А на палубе сидит матрос.У него в каюте обезьяна.Он ее из Африки привез.Вот теперь сидит матрос в раздумье,дни и ночи он тоскует напролет.Обезьяну он купил такую, Что она все время песенки поет.Как жилось ей хорошо на юге.Как она умела прятаться в кустах,Как она с ее подругой Примеряли бусы на хвостах. Пальмовые листья-как панама.Солнечные зайчики на на нефть,А на пальмах-вкусные бананы.Нет не хочется ей в мир людей.
Ухоженность,нежность,платье,жесты,особенно уделяли внимание на наряды