Твори Емми Андієвської вчать, що треба вести себе по доброму та поважати старших людей. Ніколи не можна порушувати правила поведінки.
Оно?
А. Фет
<span>Ночь тиха. По тверди зыбкой</span>
<span>Звезды южные дрожат.</span>
<span>Очи Матери с улыбкой</span>
<span>В ясли тихие глядят.</span>
<span>Ни ушей, ни взоров лишних,</span>
<span>Вот пропели петухи —</span>
<span>И за Ангелами в вышних</span>
<span>Славят Бога пастухи.</span>
<span>Ясли тихо светят взору,</span>
<span>Озарен Марии лик.</span>
<span>Звездный хор к иному хору</span>
<span>Слухом трепетным приник.</span>
<span>И над Ним горит высоко</span>
<span>Та звезда далеких стран:</span>
<span>С ней несут цари востока</span>
<span>Злато, смирну и ливан.</span>
<span>1842</span>
Людину красить не гарний одяг, а упертий розум (або труд.)
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»