Дыя "Пінская шляхта" пісалася пасля адмены прыгоннага права і пасля паўстання 1863 года. Паўстанне закончылася паражэннем, і ў краіне наступілі часы жорсткай рэакцыі. Душылася любая дэмакратычная думка. Царская вярхушка, баючыся новага ўздыму прагрэсіўных сіл, была толькі тым і занята, што адсочвала любыя павевы бунтарства з мэтай назаўсёды вытравіць у людзей дух непакорнасці.
Гэты час прыйшоўся на руку царскім прыслугачам, чыноўніцтву і асабліва тым, хто прывык з усяго на свеце рабіць грошы, не звяртаючы ўвагу на тое, сумленным ці несумленным шляхам гэтыя грошы зароблены.
Менавіта гэта - бессаромныя паводзіны царскай судовай бюракратыі - імкнуўся паказаць у сваім творы В. Дунін-Марцінкевіч.
Царскі суд і законнасць паўстаюць перад намі ў вобразе станавога прыстава Кручкова і яго памочніка Пісулькіна, якія прыязджаюць у мястэчка для разборкі сваркі паміж двума шляхцічамі. Першае, што адразу кідаецца ў вочы пры знаёмстве з Кручковым, - яго неадольная цяга да чужой кішэні. Яшчэ не пачаўшы "разбірацельства", Кручкоў ужо загадвае шляхце несці хабар: "Няхай аддадуць хурману, ды спакуйце там харашэнька ў возе". За час, што цягнулася "разбірацельства", Кручкоў выцягнуў са сваіх падсудных усё, што толькі мог. Загады даваць хабар гучалі з яго вуснаў часцей, чым якія іншыя словы.
Кручкоў - чалавек хітры. Акрамя таго, ён добра ведае псіхалогію сваіх кліентаў - Пратасавіцкага, Цюхай-Ліпскага і падобных да іх шляхцічаў. Яны гатовы будуць аддаць усё, што маюць, абы толькі не быць бітымі лазой. Але і гэта для іх не самая страшная абраза. Самае абразлівае, лічаць Пратасавіцкі і Цюхай-Ліпскі,- быць бітымі не на дыване, як таго заслугоўваюць сапраўдныя шляхцічы, а на голай зямлі.
Нахабства - вось яшчэ адна з асноўных рыс Кручкова. Карыстаючыся цемнатой, забітасцю, абмежаванасцю і запалоханасцю мясцовай шляхты, ён гаварыў розную бязглуздзіцу, абсалютна ўпэўнены ў тым, што ніхто нічога не заўважыць: "Па ўказу всеміласцівейшай гасударыні Елісаветы Пятроўны 49 апрэля 1893-га года і всеміласцівейшай Екацерыны Вялікай ад 23 сенцябра 1903-га года".
Паводзіны станавога прыстава - пародыя на царскае правасуддзе. Менавіта такія людзі - хабарнікі, злодзеі, хітруны - вяршылі правасуддзе. Гэта моцна хвалявала В. Дуніна-Марцінкевіча, і як пратэст была напісана камедыя "Пінская шляхта".
Поэт, в первый раз осознавший свою отделённость от природы в её галлактической беспредельности, всмотрелся в её лик со стороны и поразился её красоты, гармонии и одухотворенности: звёзды глядят человеку «в душу», соловей поёт свою «песнь»... Он поновой открыл себе мир природы, а заодно и себя самого. Этим нельзя не восхищаться!
<span>Плох тот народ, который не помнит, не чтит, не любит и не ценит своей истории. В. М. Васнецов Древнерусская литература очень важна для современного читателя. Она несет в себе чрезвычайно большую нравственную силу. Особое место в древнерусской литературе занимает религия. Вспомним "Повесть о Петре и Февронии Муромских", в которой рассказывается о жизни и деятельности святых. Произведения древнерусской литературы ценны для нас тем, что являются неиссякаемым источником нравственности, духовности и несут веру в нашу жизнь. С момента возникновения древней литературы наша страна прошла длинный и тернистый путь, но чувство стремления к вере, добру и справедливости является общим для всех нас. Древнерусская литература - это наша история. Она содержит в себе одни из лучших черт нашего народа, помогает лучше изучить быт и нравы наших предков. Именно поэтому произведения древнерусской литературы важны и актуальны для современного читателя. </span>
Провідний мотив: мотив самотності, світової скорботи.
Віршовий розмір: амфібрахій
Римування: перехресне
Художні засоби в елегії "І нудно, і сумно...":
епітети ("найкращі хвилини", "солодких недуг");
риторичні питання ("Чи варто даремно і вічно бажать?");
риторичні оклики ("І нудно, і сумно!");
антоніми ("і радість, і мука").
У елегії ліричний герой страждає: він втратив віру в життя, його вже не приваблюють власні бажання, не розраджує кохання. Ліричний герой - песиміст, якого розчарувала невлаштованість життя. Важливо, що його зневіра викликана не відмовою від ідеалів та високих поривань, а втомою (він втомився їх шукати).