Найбільш популярним є історичний роман «Айвенго» (1820). В. Скотт змальовує Британію XII століття — пори, коли в цій країні посилились протиріччя між її народами, зокрема норманами і саксами. У той же час загострились внутрішні міжфеодальні конфлікти, поглибились протиріччя між феодалами та селянами. Король Англії намагається зміцнити державу, створити централізовану монархію. Поряд зі змалюванням історичного конфлікту, Вальтер Скотт відтворює побутовий фольклорний колорит, широко використовує багату мовну палітру того часу. Персонажів роману автор зумисне змальовує різними: тут немає всуціль позитивних чи абсолютно негативних типів.
Таким чином автор привертає увагу до проблеми порозуміння між двома народами, з яких має народитися одна нація — англійська.У чому секрет популярності Вальтера Скотта, чому він захоплював як читача XIX століття, так і нашого сучасника? Великою мірою успіх письменника — у глибокому розумінні подій минулого і художній досконалості відтворення історії. Найбільш характерним із цієї точки зору є роман «Айвенго».
Проблеми, які поставив Вальтер Скотт в «Айвенго», не були далекими від сучасності автора. Феодальне дворянство не було остаточно зламане: в Англії буржуазія була позбавлена політичної влади і разом з народом вела боротьбу за реформу існуючої у країні виборної системи.
Події, відтворені в «Айвенго», відбуваються наприкінці XII століття, коли Англією правив король Річард Левове Серце. Конфлікт твору зводиться до боротьби бунтівної феодальної верхівки, що була зацікавлена в збереженні феодальної роздробленості країни, проти королівської влади, що втілювала собою ідею централізованої держави. Автор показує, що симпатії народу — на боці короля. Річард Левове Серце йде на штурм замку Фрон де Бефа поряд із стрільцями Робіна Гуда. Цьому епізоду письменник надає символічного значення.
Вальтер Скотт майстерно відтворює також національний конфлікт. На початок дії твору минуло понад сто років з часу завоювання Англії норманами. Серед вільнолюбних саксів жило прагнення до національної незалежності. Вальтер Скотт надав цьому конфлікту великої гостроти, показавши насамперед ненависть простого народу до норманських феодалів.
Більшості героїв з народу властиве прагнення до волі, готовність боротися за своє право бути незалежною людиною. Таким є свинопас Седріка Гурт, такими є і стрільці Робіна Гуда, який виступає в романі під іменем Локслі.
Історизм Вальтера Скотта виявився в умінні відкрити потаємні пружини історичного процесу і розповісти про те, як позначилась їх дія на долях окремих людей. Сам сюжет «Айвенго» побудовано на ворожнечі між прибічником короля Річарда лицарем Айвенго і зловісним храмовником Бріаном де Буагілбером. Але в подіях приватного життя Вальтер Скотт відтворює конфлікти історичного масштабу. Письменник також з великою майстерністю зображує колорит епохи: особливості побуту, звичаїв, костюмів, мови. Так перед читачем постає Англія кінця XII століття в переконливих образах і картинах.
Король Річард веде боротьбу з братом Джоном, який намагається захопити владу, а також із норманськими баронами, що хотіли зберегти свою незалежність від короля. Політичний конфлікт ускладнюється національним протистоянням: корінне населення — сакси не можуть змиритися з володарюванням норманів в їхній країні. В романі також представлені низи суспільства — доведені до розорення селяни перетворилися на розбійників, які ведуть боротьбу з гнобителями.
У романі подані образи як реальних історичних осіб (Річард Левове Серце, принц Джон), так і вигаданих героїв (лицар Айвенго, леді Ровена, Ребека, Седрік Ротервудський та інші).Дуже яскравий герой роману Король Річард — справжній лицар: сміливий, мужній, відчайдушний, чесний. Виступає не тільки як захисник інтересів баронів — норманів, а й корінного населення Англії — саксів, інтересів простого народу Англії. Він вміє чудово спілкуватися як із вищим світом, так і з простим народом. Проте, слава мужнього воїна була для нього дорожче за славу мудрого правителя.
У зображенні В. Скотта норманські барони — пихаті, нахабні люди, для яких не існує ані законів, ані моралі. Найяскравіший з цих образів — лицар ордену храмовників Бріан де Буагилбер. Він дуже честолюбний. Для нього і релігія, і лицарський орден, і люди — засоби досягнення особистої мети.
Рицарські турніри — найцікавіше й найпрекрасніше видовище того часу, яким захоплювалися усі: багачі, бідняки і дворяни. В середньовічній Англії вірили в чаклунство. Одну із героїнь роману, Ребеку, звинувативши в чаклунстві, погрожують спалити на вогнищі. У романі В. Скотт дає детальні описи трапез, одягу того часу, лицарських обладунків.
<span>На сторінках роману оживає історія однієї з європейських держав. Гострий сюжет весь час тримає читача в напрузі. В романі на першому плані такі вічні людські цінності, як чесність, шляхетність, мужність, вірність.
Образ и характеристика Фенечки в романе «Отцы и дети» раскрывают множество положительных черт женского характера и составляют облик идеальной женщины, по мнению Тургенева.
Фенечка – незаконная жена Николая Петровича. По происхождению обычная крестьянка. После смерти отца осталась вдвоем с матерью. Матушка Фенечки поступила в дом Кирсановых на должность экономки, Николая Петровича поражала ее чистоплотность, умение содержать жилище в порядке. Внимание Николая Петровича привлекла юная дочь экономки, он старался чаще с ней видеться и общаться. После внезапной смерти матери Фенечка осталась в доме Кирсановых, они с Николаем Петровичем полюбили друг друга и стали жить вместе. Фенечка родила от него сына, Митеньку.
Внешний облик молодой Федосьи Николаевны автор описывает, передавая читателю восхищение этой особой:
«…Это была молодая женщина лет двадцати трех, вся беленькая и мягкая, с темными волосами и глазами, с красными, детски пухлявыми губками и нежными ручками. На ней было опрятное ситцевое платье; голубая новая косынка легко лежала на ее круглых плечах...».
Единственным человеком, с которым она чувствовала себя абсолютно свободно, был Евгений Базаров:
«…Она не только доверялась ему, не только его не боялась, она при нем держалась вольнее и развязнее, чем при самом Николае Петровиче…».
Полностью раскрывается ее характер в материнстве. Она трепетно относится к сыну, обожает и балует малыша. Огромную радость ей приносит интерес Павла Петровича к маленькому племяннику:
«…Фенечка вся покраснела от смущения и от радости…».
Она выше всяких обсуждений и наговоров. Простота и естественность девушки делают ее прекрасной и ни на кого не похожей. Итогом трехлетних неузаконенных отношений становится долгожданная свадьба Фенечки и Николая Петровича.
Образ Фенечки тщательно прорисован Тургеневым. Он сочувствует ей, восторгается искренностью и открытостью. Из женских образов, представленных в романе «Отцы и дети», она больше остальных подходит к идеальному типу тургеневской девушки.
По существу, учительница дает мальчику самый главный урок, - урок доброты, неравнодушия к чужой беде. Лидия Михайловна понимает, насколько тяжело мальчику, оторванному от дома и родных. Но сам главный герой, привыкший к суровым условиям, не принимает помощи от учительницы. Мальчику тяжело бывать у нее в гостях, пить чай, которым она его угощает. И тогда Лидия Михайловна идет на хитрость — отправляет ему посылку. Но откуда городской девушке знать, что глухой деревеньке нет и не может быть таких продуктов, как макароны и гематоген. Однако учительница не оставляет мыслей помочь мальчику. Ее выход прост и оригинален. Она начинает играть с ним на деньги, причем старается делать все возможное, чтобы выиграл именно он. В этом поступке проявляется удивительная доброта молодой учительницы. Название рассказа «Уроки французского» заставляют задуматься и о роли учебного предмета "французский язык" в суровые послевоенные годы. Тогда, изучение иностранных языков казалось роскошью, ненужной и бесполезной. А тем более лишним казался французский язык в деревне, где ученики едва-едва могли освоить основные предметы. Но все эти уроки мальчик запоминает на всю жизнь
Кто-то краснеет, кто-то бледнеет, а родители считают сливы. Весь Лев Толстой в этом. Зато все можно списать на детей. Это не Лев Толстой неадекватно реагирует, а дети такие неразумные. Но радует своей атональностью последняя, заключительная, можно сказать - классическая фраза.Хорошее произведение, много чему учит, даёт пищу для размышлений. Советую почитать на досуге, не пожалеете.Эта книга- классика, у меня в детстве была такая же, доставшаяся еще от мамы. Отличное издание, плотные страницы, про качество иллюстраций даже писать не буду- шедевр.<span> </span><span> </span>
<span>Тема такова, что людская молва иногда бывает ошибочной,- надзирающий за помещичьими лесами человек, имеющий прозвище-Бирюк(что значит-волк),оказался, на деле, сострадательным к другим людям и не богатым(даже, " бедность лезла из щелей"), не смотря на должность, располагающей к коррупции </span>