Яким було буденне життя спартіатів? Спартіати повсякчас були готові воювати. Саме це визначало їхню буденність. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. Основним їхнім заняттям була війна, а сама Спарта нагадувала військовий табір. Спортивні змагання підтримували постійний дух суперництва. Сиартіатам заборонялося без потреби виїздити за межі поліса, багато говорити й розголошувати зміст навіть побутових розмов. Для того щоб стати повноправним громадянином (спартіатом), треба було: по-перше, від народження отримати право на володіння земельним наділом; по-друге, отримати відповідне виховання, яким опікувалася держава, і, по-третє, отримати доступ до однієї з громадських їдалень, де харчувалися всі дорослі (віком понад 30 років) чоловіки. Спартанська дівчина, яка бере участь у змаганнях з бігу. Фігурка 5 ст. до н. є. Спартанські дівчата, майбутні матері, мусили бути дужими, здоровими и витривалими. Вони займалися бігом, боротьбою, кидали списа. Прочитайте уривок із твору Плутарха. Поміркуйте, чому історик твердив, що «Спарта - єдине місто у світі, де діяло прислів'я, що багатство сліпе і лежить неживе й нерухоме, як на картині». «...Щоб остаточно знищити будь-яку нерівність, Лікург насамперед вилучив з обігу всю золоту та срібну монету наказавши використовувати лише залізну, але й тій за ЇЇ великого розміру та ваги визначив маленьку вартість, - так збереження суми в десять мін вимагало мати вдома власний склад, а для перевезення - вози. Крім того, він прогнав зі Спарти зайві та непотрібні, на його думку, ремесла. А зрештою, більшість Із них і без того зникла б разом із запровадженням нової монети, тому що мистецькі вироби не мали збуту.. Не було в Спарті і торгівлі чужоземними товарами, у спартанські пристані не заходив жоден корабель. Щоб Іще рішучіше побороти пишність і цілковито знищити жадобу до багатства, Лікург запровадив спільне харчування. Згідно із цим усі громадяни мусили сходитися разом і спільно їсти приписані страви; ніхто не смів у себе вдома їсти, розлігшись на дорогих подушках при багато прибраних столах». Працюймо самостійно. Завдання 1. Дайте відповіді на запитання: І.Чому із запровадженням нової «монети», за словами Плутарха, у країні зникла злочинність? 2. Для чого в Спарті було запроваджено спільне харчування спартіатів? 3. Як нововведення Пікурга вплинули на побут спартанців? 2. Чого прагнули навчити своїх дітей спартанці? Велику увагу спартанська влада приділяла вихованню дітей. Життя новонародженої дитини в Спарті залежало від рішення ради старійшин. Хворі діти, вважали спартіати, не потрібні ні батькам, ні державі. До семи років дитину виховували в сім'ї, а потім розпочиналося її навчання в громадських школах. У 14 років хлопчики проходили випробування в храмі Артеміди. Після іспиту (а потрібно було витримати удари різкою без сліз та зойків) хлопець міг продовжувати навчання. У 18 років його зараховували до загонів ефебів, які займалися військовими вправами, іноді пошуками їжі та крадіжками, оскільки ці загони не утримувалися за рахунок общини. Закінчувалося виховання чоловіків у 30 років. Повноліття в дівчат визначалося 18-річним віком, який давав можливість узяти шлюб. Роздивіться ілюстрацію. Джерела свідчать, що перед битвами спартанці вдягали плащі здебільшого червоного кольору. Поміркуйте чому. 3. Про які подробиці виховання спартанців довідуємося з розповіді Плутарха? «ЛІкург позабирав семилітніх дітей, об'єднав їх у загони й виховував їх спільно, привчав до спільних ігор і навчання. На чолі загонів він ставив найкміт.'іивішого й найхоробрішого в бійках. Діти в усьому брали з нього приклад, виконували його накази, зносили покарання, відтак усе навчання полягало в тому, щоб виховувати в дітях покірливість. Читання та письма вони вчилися тільки в межах необхідності. Виховання полягало в тому, щоб навчити безвідмовно коритися, терпляче зносити негаразди й перемагати супротивника. Виховання старших було ще суворішим, їх стригли коротко, привчали ходити босоніж і грати голими. Коли вони досягали 12 років, хлопці переставали носити хітон, одержуючи раз на рік гіматій, ходили брудними, не вмивалися й не змащували нічим тіло, за винятком декількох днів на рік, коли їм дозволялося користуватися всім цим. Дітей привчали висловлюватися гостро» але дотепно й небагатьма словами. Лікург вважав, що й кілька простих слів повинні мати глибокий зміст. Примушуючи дітей довго мовчати, він навчав їх давати влучні, глибокодумні відповіді... Сам Лікург, коли в нього хтось став вимагати, щоб він запровадив у державі демократію, відповів: "Запровадь спочатку демократію в себе в домі"*. Чому спартанці так суворо виховували своїх дітей? Працюймо самостійно. Завдання 2. <span>
1. "Книжная справа", выразившаяся в редактировании текстов Священного писания и богослужебных книг.2. Замена двуперстного крестного знамения трёхперстным и отмена т. н. метаний, или малых земных поклонов.3. Крестные ходы Никон распорядился проводить в обратном направлении (против солнца, а не посолонь).4. Возглас «аллилуйя» во время пения в честь Св. Троицы стали произносить не дважды (сугубая аллилуйя), а трижды (трегубая).5. Изменено число просфор на проскомидии и начертание печати на просфорах.
Завершение средневековой цивилизации в истории человечества связано с блестящим периодом культуры и литературы, который носит название Возрождения (или, если использовать общепринятый французский термин, Ренессанса). Это гораздо более короткая, чем античность или средневековье, эпоха. Она носит переходный характер, но именно культурные достижения этого времени заставляют нас выделить его как особый этап позднего средневековья. Возрождение дает истории культуры огромное созвездие подлинных мастеров, оставивших после себя величайшие творения и в науке, и в искусстве — .живописи, музыке, архитектуре, — и в литературе. Петрарка и Леонардо да Винчи, Рабле и Коперник, Боттичелли и Шекспир — лишь немногие взятые наугад имена гениев этой эпохи, часто и справедливо именуемых титанами Возрождения за универсальность и мощь их дарования. Великолепным памятником ренессансной архитектуры является собор святого Петра в Риме, образцом живописного совершенства до сих пор остается знаменитая картина Рафаэля «Сикстинская Мадонна», а прекрасная музыка эпохи Возрождения звучит и на сегодняшних сценах в исполнении современных музыкантов. Именно эпохе Возрождения мы обязаны созданием таких ставших для нас привычными жанров музыкально-драматического искусства, как опера и балет. Невозможно представить себе современные нравственные ценности и принципы, если не учитывать, что их фундамент был заложен в гуманистической этике Ренессанса. Некоторые художественные образы,
до сих пор задевающие за живое самого широкого читателя и получившие название «вечных», родились в период Возрождения: вспомним, например, шекспировского Гамлета или Дон Кихота Сервантеса. Знание литературы Возрождения составляет органическую часть в современном школьном образовании.
<span>Интенсивный расцвет литературы в значительной степени связан в этот период с особым отношением к античному наследию. Отсюда и само название эпохи, ставящей перед собой задачу воссоздать, «возродить» якобы утраченные в средние века культурные идеалы и ценности. На самом деле подъем западноевропейской культуры возникает совсем не на фоне предшествующего упадка. Но в жизни культуры позднего средневековья столь многое меняется, что она ощущает себя принадлежащей к другому времени и чувствует неудовлетворенность прежним состоянием искусств и литературы. Прошлое кажется человеку Возрождения забвением замечательных достижений античности, и он берется за их восстановление. Это выражается и в творчестве писателей данной эпохи, и в самом их образе жизни: некоторые люди того времени прославились не тем, что создавали какие-либо живописные, литературные шедевры, а тем, что умели «жить на античный манер», подражая древним грекам или римлянам в быту. Античное наследие не просто изучается в это время, а «восстанавливается», и поэтому деятели Возрождения придают большое значение открытию, собиранию, сбережению и публикации древних рукописей.. Любителям древних литературных памятников эпохи Ренессанса мы обязаны тем, что имеем возможность читать сегодня письма Цицерона или поэму Лукреция «О природе вещей», комедии Плавта или роман Лонга «Дафнис и Хлоя». Эрудиты Возрождения стремятся не просто к знанию, а к совершенствованию владения латинским, а затем и греческим языками. Они основывают библиотеки, создают музеи, учреждают школы для изучения классической древности, предпринимают специальные путешествия...