Гекльберри Финн, для друзей просто Гек - один из основных персонажей романов Марка Твена "Приключения Тома Сойера" и "Приключения Гекльберри Финна". Геку примерно тринадцать-четырнадцать лет.
Гек Финн - мальчик из, как бы сказали сейчас, неблагополучной семьи. Он - сын местного пьяницы, который совсем не заботится о сыне и не воспитывает его. Поэтому Гек предоставлен сам себе. "Гекльберри был вольная птица, бродил где вздумается. В хорошую погоду он ночевал на ступеньках чужого крыльца, а в дождливую — в пустых бочках."
Одевается Гекльберри в обноски с чужого плеча. "одежда его была испещрена разноцветными пятнами и так изодрана, что лохмотья развевались по ветру. Шляпа его представляла собою развалину обширных размеров; от ее полей свешивался вниз длинный обрывок в виде полумесяца; пиджак, в те редкие дни, когда Гек напяливал его на себя, доходил ему чуть не до пят, так что задние пуговицы помещались значительно ниже спины; штаны висели на одной подтяжке и сзади болтались пустым мешком, а внизу были украшены бахромой и волочились по грязи, если Гек не засучивал их."
Почтенные дамы из города Санкт-Петербурга (места, где происходит действие романа "Приключения Тома Сойера") не выносят Гека и запрещают своим детям с ним общаться, потому что, как они считали, "он был ленивый, невоспитанный, скверный мальчишка, не признававший никаких обязательных правил". По этой же причине их дети души не чаяли в Геке, общались с ним, несмотря на все запреты и стремились ему подражать.
"Мальчики из почтенных семейств" завидовали Геку Финну, потому что ему не нужно было делать того, что требовали взрослые от ровесников Гека - учиться, ходить в церковь, мыться, рано ложиться спать и так далее. Дети считали, что Геку замечательно живется. "Он мог удить рыбу или купаться, когда и где ему было угодно, и сидеть в воде, сколько заблагорассудится. Никто не запрещал ему драться. Он мог не ложиться спать хоть до утра... Ему не надо было ни мыться, ни надевать чистое платье, а ругаться он умел удивительно. Словом, у него было все, что делает жизнь прекрасной", — заключает Марк Твен.
Маленький принц был по-детски непосредственен и мудр. Он встречал в
своей жизни немало взрослых и отчетливо понял, какой это «престранный
народ». Поэтому его слова о том, что «надо судить не по словам, а по
делам» и что «себя судить куда трудней, чем других» помогают не одному
взрослому вспомнить эти нехитрые истины.
* белолица, черноброва, нраву кроткого такого * трудолюбивая, скромная, приветливая, добрая, верная * её любят * ей помогают * "моя душа" - называет её А.Пушкин
Образ Павлуся «За сестрою» — втілення героїзму, він відважний лицар та герой. Цитатна характеристика Павлуся розкриває його риси характеру. «За сестрою» характеристика Павлуся Павлусь — пятнадцятирічний хлопець, представник славного козацького роду Судаків. Риси характеру Павлуся Вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. Розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда Андрія і козаків. Почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію. План-характеристики Павлуся з твору «За сестрою» 1. Павлусь — козацький нащадок. 2. Прив’язаність хлопця до сестри, його лицарська поведінка. 3. Засвоєння козацьких умінь та навичок. 4. Відвага, сміливість та кмітливість головного героя. 5. Допитливість, здатність Павлуся до науки, його товариський характер. 6. Твердість у вірі. 7. Співчуття до невільників, волелюбність. 8. Блискучий план врятування сестри. 9. Любов до рідного краю. 10. Вірність даному слову. А. Чайковський «За сестрою» характеристика Павлуся Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»