Может. коты могут уходить и не возвращаться очень долго.
но также уходят умирать тоже от дома далеко.
так что жди, должен прийти
1)(ты) дал бездомному денег или еды.
перевёл слабого через дорогу.
2)(твой друг)
ничего
В тихом заброшенном пруду жил с незапамятных времён Водяной. Он давно постарел и оброс тиной. А в последние годы всё чаще можно былоуслышать его грустную песню:«Я Водяной, я Водяной.Никто не водится со мной.В моём пруду – болото,Пришёл бы ну хоть кто-тоВокруг меня жестянки,Бумага, банки, склянки..Давно я без лягушек -Покинули подружки.Эх, жизнь моя…»Услышали печальную песню дети:- Как это? Почему в пруду склянки? А куда исчезли лягушки?Водяной, прежде не показывающийся на глаза людям, на этот раз не стал скрываться в глубине пруда. Он рассказал, каким прекрасным местом был его родной пруд совсем ещё недавно. От воспоминаний совсем расстроился Водяной и горько заплакал:- Придётся перебираться в соседнее озеро, на чужбину, а моё, родное, оставить.Жалко стало детям несчастного Водяного.- Без чистой воды он погибнет, - решили ребята. – Нужно вернуть этому месту былую чистоту и красоту.<span>А людям дети захотели рассказать, что будет с планетой, если не станет ВОДЫ.</span>
Людина — істота соціальна, вона не може без спілкування. Але саме по собі спілкування — справа непроста. Треба навчитися так спілкува тись, щоб люди, які знаходяться поруч із тобою, відчували необхідність твоєї присутності.
І я, і мої ровесники мало коли замислюються над тим, чому з деяки ми людьми нам приємно спілкуватись, а з деякими ні. Одні люди мають силу притяжіння, інші ні. А все це залежить від внутрішнього світу людини, її думок, її почуттів. Одні людські починання нас приваблюють, ми вважаємо їх корисними і благородними, намагаємося підтримати. І навіть слово краса розуміється поіншому, бо не звертаєш уваги на зовнішність
і на одяг, бачиш людину в іншому світлі, в якомусь внутрішньому горінні, і мимохіть проймаєшся симпатією і вдячністю, що такі люди існують.
А людські вчинки… Як багато значать вони для оточуючих. Якщо б у людей була змога оцінювати власну поведінку, бачити себе стороннім оком — свою позу, рухи, чути свої слова та інтонації — це могло б бути величезним досягненням нашого життя. Бо людина, яка здійснює неетичний вчинок, стає в цей час потворною, а цього не хочеться нікому. Шкода, що на наших вулицях немає дзеркал для того, щоб люди могли дивитися на себе, могли бачити, коли вони привабливі, а коли ні.
Усе це і є культурою поведінки, обумовленою не лише мораллю суспільства, а й мораллю кожного окремого представника. Навіть за наявності правової рівності ніколи не буде рівності фізичної. Цілком виправдано, коли представники сильної статі поступаються місцем у транспорті людям, слабшим фізично: жінкам, дітям, людям похилого віку. І немає потреби нагадувати про це людям вихованим. На превеликий жаль, вихованих людей не так багато. Тому і доводиться нагадувати суспільству про повагу до матері, до жінки, до дитини. Так виникають різні календарні дати, затверджені ЮНЕСКО або урядом певної країни. А хіба так важко бути вихованим? Хіба не буває прикро від нагадування про ввічливість? Скажу прямо, буває і прикро, і соромно. Соромно за безкультур’я, яке панує навколо. Достатньо послухати, як ми говоримо, якими рухами та інтонацією супроводжуємо брутальні слова…
Не даремно ображаються на нас і батьки, і діди. Іноді здається, що від молоді вимагають неможливого. Я не погоджуюсь із цим, бо все можливо за наявності власного бажання бути культурною людиною. Правила поведінки закладені у кодексах честі лицарів минулого, у біблійних істинах. Вони тільки зазнали змін, удосконалились стосовно доби, в яку ми живемо. А час вимагає від нас стати всебічно розвиненими особистостями, інакше без взаєморозуміння і взаємоповаги ми не зможемо створити
гуманістичне суспільство.