Жена князя Павла, брат князя Пётр(князь Пётр), князь Павел, Феврония, летающий змий(дьявол), слуга Муромского князя Петра, злочестивые бояре(слуги) и местный народ.
Для Герасима друзьями были: Татьяна и Муму, Герасим очень любил их. Но самодурка барыня от скуки отняла у него и Татьяну, и Муму! Герасим хорошо, уважительно и с любовью относился к Татьяне, уделял ей внимание, так как он был дворник, он расчищал дорожки, когда проходила Татьяна. А Татьяна сначала побаивалась его, и относилась к нему с отвращением, но потом она начала более хорошо относится к Герасиму. Когда Татьяна с Капитоном уезжали в деревню, её пришёл провожать Герасим и подарил ей красный бумажный платок на память, Татьяна всплакнула. Потом Герасим нашёл Муму и очень полюбил её. Но и тут барыня из-за скуки и самодурства, попросила избавиться от Муму, хоть и маленькая собачка ей ничего не сделала... Д<span>ля Герасима собачка была всем смыслом жизни, а для барыни просто пустое место! Герасим хотел показать, что так больше жить нельзя (крепостное право). Он ушёл от барыни в деревню, после гибели Муму. Из-за глупого каприза барыни, погибло самое важное существо в жизни Герасима. Собачка Муму нечего не сделала барыне, но барыня из-за вредности приказала уничтожить Муму. Этим Герасим решил показать что так жить нельзя - когда у других есть всё (барыни), а у других даже нет смысла жизни. Каждый человек может жить личной жизнью. Поэтому его самым главным врагом была барыня, она отняла всё счастье которое было у Герасима - это Татьяна и Муму.</span>
<span>Как и Том Сойер, девочка рано потеряла своих родителей. Мама Поллианны умерла, когда она была ещё совсем младенцем, а отец – когда девочке исполнилось десять лет. Какое-то время о девочке заботились чужие люди – дамы из благотворительного комитета, пока младшая сестра её матери не согласилась исполнить свой долг и взять племянницу на воспитание. И вот на фоне всех этих невзгод, живёт, радуется жизни маленькая придумщица. Назвать её трогательной – ничего не сказать. Это маленький борец. И очень сильный человечек, потому что свой девиз «Надо радоваться всему» Поллианна несёт по жизни, несмотря ни на что, даже если на глазах слёзы. </span>
Они расстроились оба,ведь мастер сидел и очень долго его писал а Маргарита в него верила и тоже ждала окончания романа
<span>Вільфрел Айвенго — головний герой твору. 1. Походження
героя. (Айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. Його батько —
Седрік Сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і
мріє про відродження своєї незалежності.) 2. Володіння зброєю, хоробрість,
спритність — риси справжнього лицаря (Незважаючи на те, що Айвенго дуже
молодий, ніхто з лицарів не зумів перевершити його у мистецтві володіння
зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість.
На турнірі під Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями,
з’являється із девізом «Позбавлений спадку» і перемагає в смертельному бою
найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Бріана де Буагільбера.). 3.
Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу, він вірно
служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь
короля і його хоробрих воїнів.) 4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає
про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із
замку й дістатися до безпечного місця. Для Айвенго не має значення та
обставина, що Ісаак — єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не
личило піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».) 5. Здатність на сильне
кохання. (Айвенго усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його
почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з
Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому.
Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою
турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував
синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються) 6. Готовність
допомогти людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака, несправедливо звинуватили в
чаклунстві і, за законами того часу, мали спалити на вогнищі. Шляхетний
Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала за ним, коли він був тяжко поранений,
поспішає на турнір захистити її честь і мечем довести її невинність.) В образі
Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив портрет ідеального
лицаря, врода якого поєднується з розумом і шляхетністю, а відвага — з умінням
битися. Він доблесний, некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.</span>