У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Дитина є соціальною істотою. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вводить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб психічного розвитку — появу нових вражень, передає виховні функції спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби масової інформації), порушує глибинні зв'язки дорослого світу і світу дітей, поглиблює розрив між ними. У процесі взаємодії з дорослим формується особиста свідомість дитини. У дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від дорослого (“Я сам”) до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов'язаного із зовнішньою діяльністю. У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільного віку особливу роль відіграє включення дорослого в картину розвитку дитини. Перехід від одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця дорослого у цій картині: — для немовляти дорослий є джерелом захищеності, позитивних емоцій, які безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми, голос мами; — з 2,5 місяців дитина реагує на появу матері “комплексом пожвавлення”; — для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і навичок. Наслідуючи їх, вона стає самостійною, незалежною від інших; — дітям 4—5 років дорослий несе нові знання, пізнавальні враження, які втілюються у перші навчальні вміння; — для старшого дошкільника цінність дорослого полягає у здатності брати участь у різноманітних соціальних зв'язках, орієнтуватися у міжлюдських стосунках, а відтак бути прикладом соціальної поведінки дитини, своєрідним “моральним еталоном”. Російський психолог Даниїл Ельконін (1904—1984) довів, що для дошкільника образ дорослого є не образом іншої людини, а образом себе, своєї майбутності, втілення у собі “іншого”. З певного моменту розвитку дитина втілює в собі “дві людини” (Вона і Дорослий), і саме внутрішня взаємодія цих “двох людей” стимулює саморозвиток дитини. Персоніфікований образ дорослого (батьків, педагогів) спонукає дитину робити як дорослий; бути як дорослий; уміти те, що дорослий; жити, як дорослий. При цьому дитині необхідний не просто дорослий, а значущий — такий, який своїми якостями і рисами демонструє не себе, а ідеї та помисли життя дитини. Потреба в спілкуванні з дорослими розвивається протягом усього дошкільного дитинства. Як носій суспільно-історичного і культурного досвіду, а згодом — і моральний приклад, дорослий є авторитетом для дитини. Дошкільник оцінює свої вчинки, якості, прагне співпереживання і співучасті з дорослим, в усьому його наслідує. На такій взаємній довірі і будується справжнє виховання. Із цього приводу польський педагог Януш Корчак (1879—1942) зазначав, що вихователь, який не сковує, а звільняє, не ламає, а формує, не пригнічує, а підносить, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато хвилин натхнення. Від педагога, який прагне позитивно впливати на дитину, вимагається багато знань, творчості і терпіння. Вихователь має бути не лише вихованим, а й здатним до самовдосконалення. Для дошкільника важливим є особливий зв'язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому віці дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще немає тривких і розвинутих взаємин з дітьми. Стосунки вихователя з дитиною, яка потребує уваги до себе, називають “малим інтимним колом спілкування” (О. Леонтьев). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади залишаються про дошкільний період, коли дитина разом з дорослим освоювала простір дитинства. Співзвучність суб'єктів виховання — особистості дитини і особистості педагога — є передумовою його ефективного впливу на розвиток дитини. За словами вітчизняного вченого Івана Беха, лише особистісно-орієнтоване виховання досягає розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на вільне і відповідальне самовираження. Вихователь дошкільного закладу неодмінно повинен здобути статус значущого дорослого, який є для дитини не лише близькою, а духовно близькою людиною. Це передбачає розуміння, прагнення і вміння вихователя зберігати і підтримувати самобутність дитинства, перетворення взаємин формальних (навчальний процес) на особистісні. При цьому важливо обрати оптимальні форми і методи виховання і навчання. Правильність виховання полягає у баченні можливостей вихованця: те, що на певний момент він може робити з допомогою дорослого, невдовзі робитиме самостійно. Виховання і навчання, орієнтуючись на “зону найближчого розвитку”, випереджають розвиток дитини і сприяють йому. Водночас слід враховувати закономірності психічного розвитку дитини, ставити перед нею посильні завдання.
Вероятно, что стремясь к этому образцу, молодые люди и будут постепенно создавать свой собственный эталон счастья. Иногда за пример счастливой семьи молодожёны берут пример родителей. В этом нет ничего удивительного, потому что они вросли в этих семьях. Но, в таком случае следует учесть, что семьи супругов могут быть совершенно разными и, ориентируясь на это, можно прийти к конфликтным ситуациям, решением которых может быть только компромисс. При создании семьи, важен фундамент, устои и принципы на которых будет «строиться» всё остальное. Важно, что бы и муж и жена имели похожие желания в жизни и строили свои взаимоотношения на схожих принципах. Так же одним из главных моментов, в построении счастливой семьи можно назвать способ решения конфликтов и проблемных ситуаций. Многие конфликты требуют выдержки и такта. Иногда нужно просто отойти в сторону и оставить ситуацию в покое. Но не все конфликты удаётся решить мирно, и в этом случае тоже не стоит горячится и оскорблять друг друга. Если Вы сможете научиться управлять конфликтными ситуациями, это станет залогом счастливой семейной жизни.Также хорошо, когда в молодой семье появляются традиции, которые служат скрепляющим звеном любой семьи. Это может быть и рецепт любимого блюда, который передаётся из поколения в поколение, или же семейный фото архив, и так далее. Если у молодой семьи появляется собственная традиция - это тоже очень полезно для укрепления отношений.Благоприятно сказывается на семейных отношениях общие увлечения, интересы и так далее. Любое увлечение, которое любят оба супруга, принесёт гармонию и только укрепит взаимоотношения в семье. Им будет о чём поговорить, и чем заняться вместе.Очень важно в развитии семейных отношений развитие каждой из личностей. И муж, и жена должны находить время для важных для него и неё занятий. Это будет отвлекать от будничных проблем и забот. И самое главное - это понимать и уважать того, кто находиться рядом с Вами. Заботиться друг о друге и стремится найти взаимопонимание и построить прочную и счастливую семью.<span> </span>
Счастье – это то, к чему стремится каждый человек. Даже успех и богатство не приносит удовлетворение тому, у кого нет Счастья. У нас говорят, человек – кузнец своего счастья, а вот по-английски это звучит так: “Life is what you make it” (Жизнь такова, какой ты ее делаешь). И это более правильно.<span>Поэтому, если хочешь, чтобы твоя жизнь быласчастливой, постарайся хоть немного что-то для этого сделать.</span><span>Счастье многогранно. Говорят, у каждого оно свое. Но вот вам семь простых советов, которые раскрывают разные аспекты счастливой жизни. Не скажешь, что какой-то из них более или менее важен. Также приводятся высказывания великих людей по этому поводу. С их помощью эти советы закрепятся в вашей памяти. Они помогут вам сделать вашу жизнь более яркой и счастливой.</span>