Гэта было даўно-даўно... Можа, мільён гадоў назад. Дакладна сказаць нельга, але прыблізна навука ведае, калі і як гэта было. Ёсць сведкі з таго часу: розныя знакі, рэчы, расліны, косці, каменні, нават самыя пласты зямлі, якія досыць праўдзіва могуць расказаць цікавыя гісторыі з таго часу. Трэба толькі навучыцца іх разумець...
3 такіх помнікаў і склалася гісторыя, аб якой тут гаворыцца.
У тыя часы наша Еўропа мела зусім не такі выгляд, як цяпер. Мора займала ўсю сучасную Паўднёвую Еўропу і даходзіла да Альпаў, а ў нас — да нізоўяў Дняпра і Волгі.
Каўказекія, Крымскія горы, Альпы, Апеніны тады толькі што пачыналі падымацца ад зямлі. Усюды дзейнічалі вулканы, нават у такіх месцах, дзе цяпер аб гэтым ніхто і не думае, напрыклад, у сучаснай Германіі, Англіі. Казбек, Эльбрус выкідалі агонь, попел, лаву.
Паступова, павольна, на працягу соцень тысяч гадоў Еўропа прымала той выгляд, які мае ў нашы дні.
I клімат быў іншы, значна цяплейшы, напрыклад, як цяпер у Паўночнай Афрыцы.
Адпаведна гэтаму і расліннасць была больш разна стайная і бага тая. Фігавыя і лаўравыя дрэвы раслі разам з хваёвымі. Разам з дубам, клёнам і вязам падымаліся пальмы, а нашы бярозы і вербы стаялі побач з міртамі, магноліямі і алеандрамі.
Уся гэтая расліннасць складала велізарныя лясы, якія займалі большую частку Еўропы. Насельнікамі гэтых лясоў былі ўсялякія звяры, з якіх адна частка дайшла да нашага часу бадай што такімі самымі, як былі, другая частка значна змянілася, а трэцяя зусім знікла, і іх цяпер называюць «дапатопнымі».
Былі і стэпавыя прасторы, дзе вольна бегалі стэпавыя звяры.
Нідзе толькі не відаць было слядоў чалавека. Ніводнага чалавечага жьглля не было ва ўсёй краіне. Аніводнага чалавечага слова не чулася на ўсёй прасторы. Аніводнага паляўнічага не сустракалі звяры на сваёй дарозе.
Гэта. было сапраўднае «царства звяроў». Яны былі гаспадарамі ўсяе зямлі...
Але вось на адной палянцы з'явіўся гурток нейкіх стварэнняў, якія ішлі на дзвюх нагах. Можа, гэта і ёсць людзі?
Не, здаецца, гэта малпы, бо ўсё цела іх пакрыта поўсцю. Галава доўгая, выцягнутая спераду назад, а зверху нібы прыплюснутая. Ілба бадай зусім няма, а які ёсць, дык не разбярэш, дзе ён пачынаецца. Падбародак ледзь вызначаецца, а вялізныя сківіцы высунуліся наперад, як і ў кожнага добрага звера.
Рост іх быў невялікі, плечы шырокія, а рукі занадта доўгія. Ногі ж, наадварот, вельмі кароткія.
Адным словам, зусім не такі выгляд, як у нас з вамі.
Але з другога боку, калі добра прыгледзецца, то і ад малпаў яны значна адрозніваліся. Перш за ўсё, яны ўвесь час хадзілі і стаялі толькі на дзвюх нагах і хадзілі цвёрда, амаль што прама, абапіраючыся на зямлю ўсёй падэшвай.
<span>Повесть Янки Брыля «Сиротский хлеб» начинается и заканчивается тем, что Даник Малец пасет стадо: в начале произведения - свиней, затем коров, свою и чужих, в конце - работает пастушонком у пана. Кажется, замкнулся круг для сына вдовы из бывшей Западной Белоруссии. Но это не так. В начале повести Данику было всего семь лет. Он по-детски смотрит на мир и живет своими детскими радостями и расстройствами. Мальчику радостно бегать по дождевых лужах, собирать на лугу калужница, купаться в Немане, ловить пескарей, качаться на молодых березках. Обидно, а иногда горько и больно, когда тебя дразнят, особенно нищим. Иной раз можно потерпеть, но чаще всего нужно не давать себя в обиду, отбиваться, а иногда бежать плача и звать на помощь матери. Данику очень хочется в школу. Она манит мальчика новым незнакомым миром, которой живут старшие ученики, а япгчэ очень хочется обуть новые блестящие сапожки (первые в жизни!) , Что мама купила к школе. В конце адовесци Данику двенадцать лет. Он учится в семилетке и среди одноклассников выделяется особыми способностями к учению. Парень не только вырос, но и повзрослел. Он не может мириться с тем, что в школе дети вучадца на чужом языке, что богатые его одноклассники насмехаются из бедности, лишений других. В Данику пробудилось чувство человеческого достоинства и национальной гордости. Свои убеждения, идеалы он отстаивает очень активно, не гнется и не унижается перед теми, кто имеет богатство и власть. Большое влияние на Даника оказали условия жизни, а также взрослые. Ему посчастливилось встретиться с замечательными учителями: деревенским человеком Николаем Кужалевичам и польской учительницей пани Марией. Первый открыл Данику силу и мощь единства, братства трудящихся, говорил о национальное достоинство белорусов. Вторая пробудила любовь и уважение к польскому народу, показала Данику рабочую Полыычу, богатство ее литературы и языка. Прошло время - и уже сам Малец оплачивал вокруг себя одноклассников, детей бедноты, чтобы держались друг друга. Николай Кужалевич помог почувствовать Данику красоту белорусского печатного слова. И главный герой повести сам стал учить своих сверстников читать на родном языке. Парень много думал, анализировал увиденное и услышанное, искал ответы на вопросы, которые ставила перед ним жизнь. Поэтому в конце повести Даник - не просто мальчик, а лицо, у которого есть собственные идеалы и способности их осуществить</span>